Пан Ігор разом з однодумцями активно відстоював право людей на добровільне об’єднання, а не приєднання довколишніх сіл до обласного центру, як ратували окремі депутати обласної ради та представники деяких партій. Сьогодні Ігор Ярославович поділився своїм баченням розвитку громади.
– Сказати, що ми вже перемогли остаточно, поки-що зарано. Хоча, відстоявши право людей на територіальне самовизначення, зробили чимало. Тепер на часі – наповнити форму змістом. Треба зробити все, від нас залежне, щоб мешканці не розчарувалися. А це можливо тільки тоді, коли їх активність не згасатиме й надалі. Коли вони, як і раніше, будуть переконливими для решти краян, зуміють донести до них, що не можна піддаватися на солодкі та пустопорожні передвиборчі обіцянки кандидатів, не можна продавати свій голос, бо ним обов’язково скористається той, у кого аж надто занижена моральна планка.
– Про конкретних претендентів говорити ще зарано. Виборчий процес лише розпочався. Проте, прикладів недалекоглядності українців, в результаті якої до влади приходять або популісти, або брехуни – ой, як багато. Це тільки пустий колос видно здалеку, а повний зерен колосок – непомітний.
– Так, справді, тиск на нас був шалений. Приїжджали гінці з Тернополя, обіцяли золоті гори, підбурювали людей, блокували прийняття рішення на рівні обласної ради. А вже після того, як у сесійній залі наші представники та фракція РПЛ добилися позитивного голосування депутатів, «доброзичливці» й надалі каламутили воду – то, мовляв, документи не так оформлені, то, хтозна звідки, якісь позови у судах з’являлися… Всього й не пригадати, проте, результат очевидний – громада існує. Хочеться вірити, що нею керуватимуть найдостойніші.
– У Білій проживаю майже чверть століття, тож село стало для мене рідним. Я знайомий з багатьма мешканцями. У храмах молимося за одне і те ж: мир в Україні, злагоду у родинах, спокій у громаді, кращу долю для українців. То ж з якого дива мав залишатися осторонь проблем моїх сусідів, земляків, відсторонюватися від їх турбот і прагнень. Я – один з них, моя хата – не скраю. У житті мені часто доводилося обирати, як діяти далі, на чому зосереджуватися, щоб не зрадити друзів, не втратити авторитету у колег, поваги – у родині, довіри – у сім’ї.
– Дружина Оксана – моя друга половинка одного світу, у якому завжди поруч радість і смуток, успіхи та невдачі. Разом долаємо негаразди і тішимося приємними митями. Разом виховали сина Богдана, якому вдалося передати найкращі якості. Тепер він – самодостатня людина, кандидат економічних наук, громадсько-політичний діяч. А ще – чуйний та щиросердний син, який ніколи не зречеться ні нас, ні отчого краю, ні рідної країни.
– З малих років, я, як і більшість сільських хлопчаків, звик до праці. У своїй сім’ї був і «вихователем» для двох молодших братів, і помічником для постійно зайнятих на польових роботах батьків. Я змалечку звик бути ПОТРІБНИМ. І не важливо, чи близьким та рідним, чи сусідам, чи зовсім незнайомим людям, які потребують уваги та допомоги.
– Я ніколи не був членом жодної партії, яких би проукраїнських назв вони не мали. Я не змінював кольору краватки в залежності від політичної погоди. Любити Україну і українців, дбати про людей і допомагати їм мене ще змалечку навчив батько – учасник національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Повернувшись у рідне село після одинадцятирічного заслання у Воркуті, він розповідав багато «крамольних» на ті часи фактів і про Бандеру, і про Шухевича, і про героїчні сторінки української історії. Тож я не маю права нівелювати нашу спільну минувшину негідними вчинками чи нещирими намірами. Я можу і прагну, як ви кажете, самореалізуватися, сумлінно служачи людям.
– У цьому й небезпека. Бо, якщо за таких «парашутистів» люди проголосують, існує небезпека, що чужаки перетворять самодостатню громаду у сировинний придаток обласного центру. А, можливо, юридично узаконять те, чого не вдалося зробити півроку тому, і центр громади переїде до Тернополя. Тож, як я й казав, про перемогу говорити зарано. Думаю, святкуватимемо її вже після 23 грудня. Але і тоді не буде часу – на громаду чекає дуже великий обсяг роботи і надскладний процес самоутвердження.
