Ігор Яциковський: «Ми відстояли Білецьку громаду. Тепер важливо не втратити її»

Ігор Яциковський: «Ми відстояли Білецьку громаду. Тепер важливо не втратити її»
На 23 грудня ЦВК призначила вибори до Білецької об’єднаної територіальної громади. Ми запросили до розмови одного з ініціаторів створення громади, успішного підприємця, доброго господаря Ігоря Ярославовича Яциковського.

Пан Ігор разом з однодумцями активно відстоював право людей на добровільне об’єднання, а не приєднання довколишніх сіл до обласного центру, як ратували окремі депутати обласної ради та представники деяких партій. Сьогодні Ігор Ярославович поділився своїм баченням розвитку громади.

– Ігоре Ярославовичу, уже призначено вибори у Білецькій ОТГ.  Зараз триває процес реєстрації кандидатів у сільські депутати та на голову ОТГ. Та чи закінчилася на цьому робота ініціативної групи мешканців сіл: Біла, Чистилів, Глибочок,  Д.Івачів, Г.Івачів, Ігровиця і Плотича, які ратували саме за створення об’єднання з центром у Білій і виступали проти приєднання цих населених пунктів до Тернополя?

– Сказати, що ми вже перемогли остаточно, поки-що зарано. Хоча, відстоявши право людей на територіальне самовизначення, зробили чимало. Тепер на часі – наповнити форму змістом. Треба зробити все, від нас залежне, щоб мешканці не розчарувалися. А це можливо тільки тоді, коли їх активність не згасатиме й надалі. Коли вони, як і раніше, будуть переконливими для решти краян, зуміють донести до них, що не можна піддаватися на солодкі та пустопорожні передвиборчі обіцянки кандидатів, не можна продавати свій голос, бо ним обов’язково скористається той, у кого аж надто занижена моральна планка.

– Кого саме маєте на увазі? Чи це – таємниця?

– Про конкретних претендентів говорити ще зарано. Виборчий процес лише розпочався. Проте, прикладів недалекоглядності українців, в результаті якої до влади приходять або популісти, або брехуни – ой, як багато. Це тільки пустий колос видно здалеку, а повний зерен колосок – непомітний.

– Тим не менше, ще кілька місяців тому саме про цю об’єднану громаду селяни лише мріяли…

– Так, справді, тиск на нас був шалений. Приїжджали гінці з Тернополя, обіцяли золоті гори, підбурювали людей, блокували прийняття рішення на рівні обласної ради. А вже після того, як у сесійній залі наші представники та фракція РПЛ добилися позитивного голосування депутатів, «доброзичливці» й надалі каламутили воду – то, мовляв, документи не так оформлені, то, хтозна звідки, якісь позови у судах з’являлися… Всього й не пригадати, проте, результат очевидний – громада існує. Хочеться вірити, що нею керуватимуть найдостойніші.

– Ви – успішний підприємець, забезпечуєте роботою кілька десятків людей. Відтак, справ вистачає. Тож скажіть, чому взяли активну участь ще й в протидії намаганням чиновників обласного та міського рівнів «захопити» Білу та навколишні села?

– У Білій проживаю майже чверть століття, тож село стало для мене рідним. Я знайомий з багатьма мешканцями. У храмах  молимося за одне і те ж:  мир в Україні, злагоду у родинах, спокій у громаді, кращу долю для українців. То ж з якого дива мав залишатися осторонь проблем моїх сусідів, земляків,  відсторонюватися від їх турбот і прагнень. Я – один з них, моя хата – не скраю. У житті мені часто доводилося обирати, як діяти далі, на чому зосереджуватися, щоб не зрадити друзів, не втратити авторитету у колег, поваги  – у родині, довіри – у сім’ї.

– У вас, справді, чудова сім’я – дружна, доброзичлива…

– Дружина Оксана – моя друга половинка одного світу, у якому завжди поруч радість і смуток, успіхи та невдачі. Разом долаємо негаразди і тішимося приємними митями. Разом виховали сина Богдана, якому вдалося передати найкращі якості. Тепер він – самодостатня людина, кандидат економічних наук, громадсько-політичний діяч. А ще – чуйний та щиросердний син, який ніколи не зречеться ні нас, ні отчого краю, ні рідної країни.

– Виховали сина, посадили навіть не дерево, а цілий сад, маєте затишне і доглянуте обійстя. Що ще треба людині для щастя?

– З малих років, я, як і більшість сільських хлопчаків, звик до праці. У своїй сім’ї був і «вихователем» для двох молодших братів, і помічником для постійно зайнятих на польових роботах батьків. Я змалечку звик бути ПОТРІБНИМ. І не важливо, чи близьким та рідним, чи сусідам, чи зовсім незнайомим людям, які потребують уваги та допомоги.

– Зазвичай, такі активні люди, як ви, шукають повної самореалізації намірів, принаймні, у громадських чи політичних об’єднаннях.

– Я ніколи не був членом жодної партії, яких би проукраїнських назв вони не мали. Я не змінював кольору краватки в залежності від політичної погоди. Любити Україну і українців, дбати про людей і допомагати їм мене ще змалечку навчив батько – учасник національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. Повернувшись у рідне село після одинадцятирічного заслання у Воркуті, він розповідав багато  «крамольних» на ті часи фактів і про Бандеру, і про Шухевича, і про героїчні сторінки української історії. Тож я не маю права нівелювати нашу спільну минувшину негідними вчинками чи нещирими намірами. Я можу і прагну, як ви кажете, самореалізуватися,  сумлінно служачи людям.

– До речі, кажуть, що на вибори в ОТГ влада готує потужний десант «засланців» навіть з тих політичних сил, які раніше були категорично проти створення окремої громади.

– У цьому й небезпека. Бо, якщо за таких  «парашутистів» люди проголосують, існує небезпека, що чужаки перетворять самодостатню громаду у сировинний придаток обласного центру. А, можливо, юридично узаконять те, чого не вдалося зробити півроку тому, і центр громади переїде до Тернополя. Тож, як я й казав, про перемогу говорити зарано. Думаю, святкуватимемо її вже після 23 грудня. Але і тоді не буде часу – на громаду чекає дуже великий обсяг роботи і надскладний процес самоутвердження.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *