Катівні «руского міра». Свідчать жертви тортур на Донбасі

Катівні «руского міра». Свідчать жертви тортур на Донбасі

138 розповідей про звірства окупантів будуть передані до Міжнародного кримінального суду, повідомляє Укрінформ.

Українська Гельсінська спілка з прав людини та ГО Truth Hounds оприлюднили звіт “Говорять застінки: воєнні злочини проти полонених і факти присутності військовослужбовців РФ на Донбасі”.

В звіті – свідчення 138 колишніх полонених про перебування в місцях несвободи на території ОРДО, зібрані під час польових місій упродовж 2014-2017 років. Їхні імена не повідомляються авторами в презентації звіту, однак ці історії лягають в основу доказів присутності військових РФ на території України для Міжнародного кримінального суду.

Ці свідчення містять багато жорстокості – моральне та фізичне знущання, постійні побої та гвалтування. Однак це – історії тих, хто пройшов через полон та розповів це все для того, щоб винних у найближчому майбутньому було покарано.

Укрінформ публікує окремі свідчення жертв полону та тортур.

Підвал СБУ на Щорса, Донецьк: “Одне з найсильніших побиттів відбулося при чеченцях. Вони вивезли мене в передмістя. Зі мною були ще двоє солдатів ЗСУ. На жаль, мені не вдалося з ними познайомитися. Після тортур у них були відрізані язики, а там, куди ми приїхали – їм відрізали голови. Тортури застосовували “Чеченські вовки”. На прикладі солдат ЗСУ вони хотіли показати, що станеться зі мною, “якщо я не почну говорити”.

Підвал СБУ на Щорса, Донецьк: “Я бачив, як бойовики катували хлопця, використовуючи аміак: вони наділи на нього протигаз з аміаком. У результаті в нього були обпечені очі та дихальні шляхи. Мене катували протягом 40 хвилин, били та застосовували шокер. Погрожували, що приставлять шокер до серця”.

Військомат Сніжне:  “У Сніжному ми заповнили анкету полонених. Робили це в кабінеті у відділку. Потерпілий 1103 ще спитав, якою мовою заповнювати анкету, на що їхній головний відповів, що якщо заповнюватиме українською, його розстріляють”.

База “Мотороли”, Донецьк: “Поки ми були там, стояли біля стіни, то вони стріляли над нами з автоматів. Мене били металевою трубою – по спині, по голові. Інших змушували стріляти в своїх, а в разі відмови – били та погрожували, що, як не вистрелиш, уб’ють також й інших полонених. Це все було в тирі. Після цього нас перевели в сусідню кімнату. Там імітували розстріл з автоматів. Таким чином вони психологічно тиснули на тих, кого залишили у тирі. Після імітації розстрілу нас привели назад у тир і продовжили бити, били ногами в берцях у пах” .

Військомат, Сніжне: “Під час допиту вони постійно мені погрожували. Казали, що виколють око, зламають руку, прострелять живіт і залишать стікати кров’ю, прострелять колінну чашечку, викинуть у болото. Всі ці погрози сприймалися дуже реалістично, оскільки вони були озброєні стрілецькою зброєю та великими ножами”.

ІІТ, Сніжне: “Під час перебування в ІІТ міста Сніжне мене змушували до роботи. Я розбирав завалені будинки, прибирав вулиці, ховав трупи. З вересня 2014 року мене змусили викопувати трупи. Також мене змушували розвантажувати їхні снаряди. Під час роботи за нами стежили озброєні автоматами АК та карабінами СКС бойовики. Вони нам погрожували фізичною розправою, казали, що наш полон триватиме роками. Постійний страх зумовлював той факт, що їхню зброю було знято з запобіжників, а часом бойовики стріляли над нашими головами”.

Колишня будівля СБУ, Горлівка: “Контакти чіпляли на язик і статеві органи, а потім починали ставити питання. Якщо відповідь не подобалась – давали розряд струму. Після цього мізки просто закипали. Били постійно, але це було так собі. Основний вид тортур – електрикою. Після цього лишалося багато опіків”.

Підвал СБУ на Щорса, Донецьк: “З нами також перебувала дівчина А. зі своїм чоловіком. Вони приїхали до когось у гості, але бойовики їх схопили, машину відібрали й запроторили в підвал. Дівчину сильно чимось накачали, згвалтували. Згвалтування було очевидне, бо її потім повернули до нас у камеру, де вона перебувала разом із чоловіками. Згодом її ще не раз гвалтували”.

Автобаза, м. Торез: “Наказали стати в позу “стабілізуючий десантник” – руки за спиною, головою впиратись у стінку, а ноги широко розставити. Взяли гумову палицю й самим кінчиком били від Ахілесового сухожилля аж до сідниць. Потім почали бити палицею по спині. На ранок ноги від синців були чорні як земля. Цілий день я не міг встати з ліжка – так боліло все тіло, не міг розігнути ніг. А потім через тиждень прийшли п’яні охоронці – десь шестеро, і один з місцевих, який сидів із нами у камері, й покликали співкамерника до грат. Там його поклали на ліжко, зняли йому штани і згвалтували. Спочатку скляною пляшкою, а потім уже сам один із них це зробив. Мені ж сказали, що розстріляють мене, якщо співкамерник після цього накладе на себе руки, а його ж надалі змусили спати лише під ліжком – тюремна традиція така”.

Підвал СБУ на Щорса, Донецьк: “У сусідній камері тримали цивільного з проукраїнською позицією. Він був дуже сильно побитий, на ньому живого місця не було і я не знаю про його подальшу долю. Щодо солдатів, то з розвідниками “працювали” довше і більше, тортури тривали протягом місяця-двох”.

Цей звіт зі 138-ми свідченнями незабаром надійде до офісу прокурора МКС. І ці свідчення, на думку авторів звіту, є достатньою підставою вважати, що було скоєно ряд воєнних злочинів, серед яких – тортури і нелюдське поводження, зазіхання на людську гідність, згвалтування та умисне заподіяння сильних страждань.

А тому всі історії колишніх полонених, як болісно не було б згадувати тим, хто це пережив, як болісно про це не було б дізнаватися нам – лише прискорюють день розплати за злочини.

Олександра Жаркова, Київ.

Джерело: Укрінформ


Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *