Першим етапом проекту був конкурс аналітичних текстів на тему: «Цінності в дошкіллі України», за результатами якого було обрано тридцять учасників з різних куточків нашої країни. Наступний етап – теоретично-практичний семінар у Львові, який розгорнув широку дискусію про стан сучасної дошкільної освіти. Керівник проекту, голова ГО “KSF Vita e.V” Валентина Гребенюк ознайомила присутніх із системою освіти Німеччини та працею доктора Маргарет Бланк-Матьє «Супровід розвитку дітей від 0 до 6 років». Конкурсна комісія пропонувала учасникам неординарні завдання, складні проблемні ситуації, організовувала роботу в групах і у підсумку відібрала дванадцять педагогів для поїздки у місто Дортмунд.
І ось якихось дві години літаком, і наша група в Дортмунді – строкатому, гамірливому місті з більш як півмільйонним населенням, символом якого є крилатий носоріг. Тут носороги скрізь, правда, не живі, а рукотворні. Червоні, зелені, рожеві, сині… Лише в околицях нашого готелю ми нарахували їх тринадцять, а усього їх в місті більше сотні. У цих тварин ідеальний слух, вони символізують Дортмундську філармонію, а крила прилаштували їм для того, щоб пробуджувати в людей стремління до нових інтелектуальних вершин.
Однак ми приїхали не носорогів рахувати, у нас інше завдання – ознайомитися із системою цінностей німецької дошкільної освіти, сформувати власні судження, перейняти перспективний досвід у колег-дошкільників. Ці питання дуже актуальні, адже із впровадженням нової української школи гостро стала потреба реформування системи дошкільної освіти. Позитивний досвід європейських країн нам вкрай необхідний, щоб сміливо виходити за рамки системи, творити нове…
Перше, що приємно здивувало, це те, що в Дортмунді майже триста дитсадків і кожен з них має свій «концепт» – програму, яка складається із багатьох проектів, але у якій прослідковується один напрямок, наприклад, музичний, природовідповідності, фізкультурно-оздоровчий, художній, математичний… Познайомилася я із освітнім процесом закладу Монтессорі, організацією життєдіяльності дітей Вольдорфського дитсадка, Євангельським сімейним центром, дитсадками комунального та муніципального підпорядкування, сімейним центром, який розташований у звичайній квартирі і в якому виховується лише дев’ятеро дітей.
Основними цінностями, які об’єднують усі ці заклади, є толерантність, мирне вирішення конфліктів, а основне – свобода вибору дитиною виду діяльності. До речі, у багатьох дитсадках, крім директора, працюють лише вихователі і немає інших спеціалістів. Дитсадкове життя облаштоване так, що умови перебування малюків наближені до домашніх, групи різновікові. Сплять діти за бажанням. Вихователь разом з вихованцями готує обід, прибирає, виконує усю необхідну роботу. Діти різних національностей, у одному з дитсадків – а їх аж двадцять, і усі розмовляють на різних мовах, а дехто з дітей ще не говорить. Можете уявити собі, як важко вихователю?!
Провідним методом роботи вихователя є спостереження за кожною дитиною. Педагоги не пишуть планів, але ведуть портфоліо дитини, де фіксують знакові моменти її життя, збирають дитячі роботи. Вітається хобі вихователя, яке він може застосувати у своїй професії. Практикуються батьківсько-дитячі групи для дітей у віці від двох до одинадцяти місяців. Тут родини мають змогу познайомитися, обмінятися національними традиціями, налагодити дружні взаємини.
У муніципальному дитсадку керівники – двоє молодих чоловіків років тридцяти п’яти. Вони із захопленням розповідають про акваріум, який придбали батьки. Ті ж годують рибок, прибирають і доглядають за тваринками.
У всіх дитсадках дітей єднає дружнє ранкове коло, зазвичай зі свічкою, де кожного разу використовується нова цікава ідея. Сподобалась мені і форма одягу педагогів – легка, зручна, спортивна. У сукні чи спідниці бути у дитсадку Німеччини неетично. В основі усіх цінностей лежать потреби дитини – маленької Людини. А основними критеріями відбору студентів до педагогічного коледжу є серце. У ньому мають жити добро, милосердя і любов до дитини.
У Дортмунді є музей Гестапо, який вдалося відвідати, хоча графік роботи був дуже щільний. Аура там важка і гнітюча. Мені навіялися історичні спогади. Коли ідеш коридором, де багато дверей до маленьких глухих камер, то за плечима наче вчуваються кроки нацистів, і мурашки повзуть по тілі…
За короткий час перебування у Дортмунді я встигла побачити і демонстрацію, і святкування 150-річчя Червоного хреста, і зазирнути на рок-фестиваль, і влитися у потік святкового ринку. Місто, як вулик, з різними людьми, різними долями, зі своєю самобутньою культурою і неповторним шармом. Йдучи до готелю вулицею, вимощеною бруківкою, мені навіялися рядки:
Стихають гучні пісні,
Бруківку встеляють тіні,
У Дортмунді дивні дні,
А небо, як в Україні…
