20 листопада Верховна Рада відмовила правоохоронцям у дозволі притягнути до відповідальності нардепа Станіслава Березкіна, якому закидають шахрайство й заволодіння коштами державного «Ощадбанку» на суму у 20 мільйонів доларів.
Якщо ти вкрав тисячу доларів – тебе посадять. Якщо ти вкрав сто тисяч доларів – відкупишся. Якщо ж ти вкрав 20 мільйонів – посадять того, хто звинуватив тебе у крадіжці. Схоже, що саме такими є тепер реалії сучасної України.
Претензії озвучив особисто генпрокурор, чільник САП підтвердив, що слідство тривало півтора роки й зараз зібрано достатньо беззаперечних доказів провини народного депутата. Є причини йти в суд і вимагати покарання для депутата-крадія.
Але колеги по Верховній Раді відмовилися позбавити Березкіна імунітету перед правоохоронними органами. Тому обвинувачений у привласненні 20 мільйонів доларів народний депутат далі залишається недоторканним. А зібрані докази його провини можна викидати у смітник – використати їх інакше чинне законодавство, що гарантує нардепам недоторканність, вже не дозволить.
Прокурори НАБУ, які півтора роки витратили на те, аби зібрати ці беззаперечні докази провини депутата-крадія, сьогодні через відчуття свого безсилля нап’ються дешевого коньяку. Будуть одне одному скаржитися, наскільки вони розчаровані цією гнилою державною системою, що цинічно дозволяє злочинцям при владі уникати покарання.
А Станіслав Березкін сьогодні вип’є дорого коньяку, може й дуже дорого, заїсть омарами – може собі дозволити, адже апетит в нього буде відмінний. Причин для депресії чи розчарувань у цій гнилій державній системі в нього немає жодних! Адже його інвестиція у депутатство і недоторканність спрацювала так, як це й передбачалося. Колеги з Верховної Ради не підвели – вони лише для виборців чубляться між собою й роблять вигляд, що є непримиримими супротивниками. А от поза телекамерами, чи коли постає загроза бодай одному зі зграї шакалів, які зубами рвуть тіло держави, – всі ці надумані між ними протиріччя вмить зникають, вони починають гуртуватися та не дають свого образити.
От була в нас вже й «помаранчева влада», й «біло-блакитна», й влада Майдану… Минули дві Революції… А обіцянки скасувати депутатську недоторканність як були обіцянками, так ними й залишаються. І кожна з політичних сил, поки йде на вибори, категорично виборців запевняє: щойно отримає владу – в першу чергу скасує недоторканність. Той імунітет, що дозволяє нардепам нахабно красти в держави й сміятися в обличчя правоохоронцям, коли ті приходять з ордером. Натомість, щойно вибори минають – ті непримиренні борці з депутатською недоторканність дуже швидко забувають свої обіцянки. А коли й самі той імунітет розпробують – починають запевняти, що він таки депутатам дуже потрібен, бо захищає від утисків! І захищений від утисків крадій 20-ти мільйонів доларів з державного «Ощадбанку» не дасть збрехати: депутатська недоторканність народним обранцям дуже потрібна, й вони ніколи від неї не відмовляться.
