«Наш ДЕНЬ» започаткував рубрику «Стиль життя», де відомі люди краю відверто відповідають на запитання про життя, роботу, особисте, про те, як вони стали тими, ким є. Сьогодні у нас в гостях Лілія БАБІНЕЦЬ, професор медичних наук, завідувач кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики сімейної медицини Тернопільського державного медичного університету, віце-президент громадської організації «Асоціація сімейних лікарів Тернопільської області».
– У старших класах я мріяла бути філологом, оскільки дуже любила літературу, обожнювала читати, занурюватись у світ героїв улюблених книг. Із задоволенням писала твори. Про журналістику стала думати вже тоді, коли навчалася у медичному виші. Батьки завжди мріяли, щоб я стала лікарем. Будучи слухняною дитиною, я пішла в медицину. І ніколи про це не пошкодувала! Отака життєва історія. Взагалі, медицина – це така галузь, де неможливо бути байдужим і не любити людей, зупинятись у своєму розвитку. Медицина – гуманітарно орієнтована сфера людського буття, де у центрі – людина, її здоров’я, якість життя. Для мене все, що пов’язане з людиною, її проблемами – фізичними, ментальними, душевними і духовними – у пріоритеті, тому мій вибір – медицина. А журналістика і журналісти, справжні професіонали своєї справи, у великій пошані у мене. Це також гуманітарно орієнтована професія і надзвичайно важлива у наш складний час.
– Сімейна медицина – одна з можливих форм ефективної організації надання первинної медичної допомоги, яка має бути наближеною до кожної людини. Можуть бути також інші форми – загальна практика для дорослого населення, дільнична педіатрія та дільнична терапія. У кожній країні це організовано по-різному. Головний критерій успішності первинної медичної допомоги – задоволеність нею населенням. У сільській місцевості альтернативи «сімейці» немає, оскільки для того, щоб педіатр набрав для обслуговування 700-800 діток (а це норматив орієнтовний), необхідно, щоб він працював одночасно на п’ять-шість і навіть більше населених пунктів (знаємо всі про тенденцію до «вимирання» і «постаріння» сіл). В умовах відсутності транспорту і якісних доріг, дороговизни пального, великих відстаней між селами така лікарська допомога не може бути наближеною, швидкою, а значить, ефективною. Сімейний же лікар обслуговує від півтори тисячі населення від народження до найстаршого віку, а це вже одне-три села. Значить, при такій системі більше шансів досягнути ефективної допомоги. Словом, форми первинки можуть бути різними, головний критерій, як я зауважувала, задоволеність нею людьми. Для цього все має бути добре зважено і економічно прораховано.
– Запропонована МОЗ модель, на мій погляд, не є поганою. Її мета – якраз уникнути соціальної нерівності, зробити так, щоб кожна людина в Україні могла отримати гарантований пакет медичних послуг: на рівні первинної медичної допомоги та екстреної – повністю безкоштовної у рамках пакету, на госпітальній ланці – частково безкоштовної – у рамках всього необхідного для ведення пацієнта з певним діагнозом, а частково – платної з регламентованим декларуванням переліку послуг та їх ціни. Все це під контролем центрального органу-регулятора надання послуг і їх замовника для уникнення корупції та зловживань. Реформа якраз і пропонується для того, щоб малозабезпечені люди могли гарантовано отримати безоплатну медичну допомогу. Це стосується й безкоштовних консультацій вузьких спеціалістів. Люди ж із вищими доходами завжди зможуть скористатися послугами приватної медицини, яка вже розвивається і буде розвиватися надалі, оскільки це доволі прибутковий бізнес у більшості країн. Проведення зазначеної реформи також могло б частково фінансово розвантажити державну систему охорони здоров’я. Введення ж медичного страхування – державного, приватного чи змішаного – це просто вимога часу для того, щоб фінансово, матеріально-технічно забезпечити проведення запропонованої реформи. Інша річ – це зневіра населення у відповідальності реформаторів, готовності їх діяти економічно виважено, чесно, на користь українського народу, а не власного гаманця. Крім того, кожні реформаторські дії мають бути добре обґрунтовані розрахунками та забезпечені адекватним фінансуванням, щоб вони мали успіх.
– Ні. Готова змінювати вітчизняну медицину і життя на краще вже сьогодні, тут і якнайскоріше. Я люблю українську землю, наших людей, хоча часто і в мене є нарікання щодо недосконалості нашого життя, байдужості багатьох співвітчизників, а найголовніше – щодо критичного рівня корумпованості практично в усіх сферах. Так склалося, що мій син проживає із сім’єю в Німеччині, де він безкоштовно, отримавши грант, здобув вищу економічну освіту, працює у солідній фірмі, де понад 50 тисяч працівників, які трудяться у 16 країнах. На жаль, України у цьому переліку поки що немає, але я сподіваюся, настане час, коли й мій син зможе працювати на Батьківщині. Знаю, що життя за кордоном більш організоване, забезпечене і прогнозоване не тому, що люди розумніші чи закони кращі, а тому, що закони точно виконуються, права простих людей захищаються, праця чесно винагороджується, добре діє система недопущення і протидії корупції. Досвід передових країн світу та Європи зокрема можна досить швидко впровадити і в Україні, але на це має бути добра воля суспільства. Для цього до влади треба приводити чесних людей, професіоналів. Неприпустимо, коли при призначенні на посаду працює принцип кумівства, родинних зв’язків чи особистої відданості керівнику. Або коли за чесну позицію людину переслідують. Це дискредитує владу, у цілому принижує значимість інституту державності, протирічить нормам демократії. Скажу гостріше: у наш непростий для України час – це просто непатріотично. Саме тому жити в Україні, мати активну громадянську і професійну позицію, чесно працювати – це мій життєвий вибір і принцип.
– Так, сьогодні я очолюю клінічну кафедру первинної медичної допомоги та сімейної медицини, а практикую вже понад 30 років як терапевт і 27 років як рефлексотерапевт. Рефлексотерапія, класична акупунктура або простіше – голкотерапія та інші методи рефлекторного впливу збагачує можливість допомогти пацієнтам із дуже широким спектром проблем. Цей потужний метод лікування дозволяє повніше зрозуміти людину, всебічно оцінити її стан, ефективно лікувати не лише саму хворобу, а й зцілює хворого в цілому. Тому голкорефлексотерапія є важливою складовою моєї професійної та життєвої реалізації.
– Не знаю, чи я сильна жінка, але намагаюсь «тримати удар» у житті, бути послідовною у відстоюванні своєї думки, однак не є впертою, прислухаюся до думки колег і оточуючих. Якщо відчуваю свою провину, знаходжу у собі силу попросити вибачення. Буває часом тяжко жити, оскільки не терплю фальші, лицемірства, а цього тепер, на жаль, багато. Однак батьки передали мені здатність бути оптимістом.
– Слухаю музику, беру в руки хорошу книжку, займаюся фізичною роботою – прибираю, мию, люблю посадити рослинку, підливаю квіти, яких у мене багато, ділюсь наболілим із своїми ближніми – чоловіком, батьком, дітьми, колегами. Найбільший натхненник у моєму житті – чоловік, він найкращий критик і порадник, людина із сильною позицією, він – як кажуть, «не добренький, а добрий». Відпочиваю душевно, коли готую їжу, роблю це із задоволенням, особливо, коли вдома є діти, онучка, друзі, тобто коли є об’єкт моїх старань і бажання здивувати. Наукове натхнення отримую, коли спілкуюсь зі своїми учнями.
– Скажу коротко: колег поважаю, прислухаюся до них, вчуся у багатьох із них, раджуся. Тих, із ким знаюсь роками, просто люблю, вони для мене близькі люди.
– Відпочиваю там, де мені душевно затишно: з чоловіком, дітьми, серед квітів, слухаючи музику, спілкуючись з добрими людьми. Вдячна Богу, батькам і рідним, що моментів для відпочинку у моєму житті багато, я їх тонко відчуваю, на щастя, вони трапляються щодня.
– Якщо хочеш бути щасливим і успішним, ти просто приречений прощати, просто інколи це займає більше часу, ніж хотілося б. У цілому ж я прощаю легко. Не можу і просто не хочу прощати зради, не терплю лицемірства і фарисейства, скупості і заздрості.
– Намагатись чути голос доброти і любові і в усьому, чути голос совісті та справедливості – завжди.
