Уміють же аферисти здерти шкуру з дурної жертви, ох і уміють, думала старенька Мокрина, лежачи в ліжку й дивлячись у стелю, як Вонуфрей перед смертю. Висохла, згорбилась і втратила сенс життя.
Діти й онуки ніяк не могли зрозуміти, що трапилося з бабусею за такий короткий проміжок часу. Пані Депресія сиділа в неї на шиї, мов п’явка, і смоктала останні соки життя. Вона ніяк не розуміла, як могла потрапити під прес лохотрону, маючи за плечима величезний життєвий досвід, й пустити на вітер усю пенсію. Це не давало їй дихати. Раптом згадала той день, коли внучка принесла пресу …
Із газетної шпальти на неї загадково і закохано дивився новісінький джипарик. Мені б такого, подумала. Очей не відірвати. Почала читати й аж скрикнула від радості. У рамці були чітко викладені умови виграшу: вік і дві останні цифри дня народження мають співпадати. Бабуся не повірила очам. Усе сходиться. Від здивування – потилиця змокла. Невже на старості літ пощастило – півмільйона. Такі гроші ніколи не бачила і в руках не тримала. Відразу ж уявила, як її – переможця – покажуть по телевізору, братимуть інтерв’ю, а вона сидітиме гордо, дивлячись на всіх з гори до низу, ніби промовляючи: «Знай наших!». Уся країна дивитиметься на неї, а в тому числі сусіди. Насамперед подумала про язикату Орисю. Ця першою трісне від заздрості, як мильна бульбашка. А Петренки?
Бабуся ще раз уважно перечитала і з гордістю набрала номер, вказаний під рекламною акцією. У слухавці щось тріснуло і мелодійний голосочок, як весняний струмочок, пролунав дуже ввічливо: «Алло…»
– У мене все сходиться – демонстративно розпочала розмову Мокрина.
Дівчина, на протилежному кінці проводу лагідно запитала дані адресата. Потім для достовірності прочитала усе вголос і попрощавшись, поклала слухавку. Старенька від радості була на сьомому небі. Після цієї розмови, склалося враження, що гроші вже в кишені. Сиділа і думала, як витрачатиме. Літала у хмарах, уявляла, як отець Петро хвалитиме за пожертву на храм і кожної служби молитиметься за її здоров’я. А діти як зрадіють сюрпризу! Подумки дала собі слово, що мовчатиме, аж поки не отримає гроші на рахунок.
Через кілька днів прилетіла перша ластівка – Мокрина отримала великий конверт. Радощам не було меж! Відкривши, побачила купу паперів. Не знала, до якого братися. Прочитала, що вона потрапила у список учасників розігрування призів на суму триста тридцять п’ять тисяч. Про джип не згадувалося, лише про грошову премію. Але це не все. Потрібно замовити товар на суму від триста гривень, а гроші вислати наперед. Усе продумано до найдрібнішої деталі (видно, що працювали аферисти вищого ґатунку, комар носа не підточить): заповнити бланки – і премія в кишені.
Мокрина уважно все перечитала, але замовляти товар не поспішала. І що ви думаєте? Знову в поштовій скриньці гарний великий конверт. Відкрила – очам не повірила: вона – срібний переможець. Сума премії сто тридцять п’ять тисяч, але знову-таки – замовити товар і вислати чек. Бабуся прочитала і викинула всі папери на смітник. Чомусь не приваблювала її така перспектива, адже обіцяли майже півмільйона.
Через п’ять днів не забарився ще один конверт. Шанси щоразу зростали. Аферисти попросили вибачення, що трапилася помилка (комп’ютер дав збій), і сповістили що саме вона – золотий переможець акції. Це був останній штрих. Взялася перечитувати. Ретельно заповнила всі бланки, розгадала ребуси (перевірка інтелектуальних здібностей), замовивши, звичайно, товар на сімсот гривень. Чек у конверт і чекає гроші… Та, як виявилося, ще не все. Отримала «Сертифікат» на кругленьку суму, що підписав директор клубу, але знову свіжа умова – замовити товар, розгадати ребус, вислати чек про оплату і, вже остаточно – очікувати премії.
Мокрина чекала тиждень, два, аж поки внучці на телефон (продиктувала її номер) не прийшла есемеска – заберіть своє замовлення на пошті. Шила в мішку не сховаєш, і бабуся мусіла признатися про участь у акції. Всі рідні були в шоці. Як виявилося – ніякого замовлення не було. Це добило стареньку. Злягла і здавалося, що от-от віддасть Богу душу. Лежала й сумно промовляла: «Так лоханутися на старості літ».
…Пролежала більше місяця, аж раптом почула, що скрипнули двері. До хати, як метеорит, влетіла сусідка Орися, тримаючи в руках газету.
– Усе сходиться, – промовила вона.
Мокрина, яка зі жалю готувалась у засвіти, вмить ожила. Схопилася з ліжка, підбігла до сусідки і, вихопивши з рук газету, впізнала знайомий стиль. Цього разу – яхта. Подумки промовила: «Лохотронівський капкан працює без перебою і знаходить своїх героїв». Помирати передумала. Світ не зійшовся клином на одній пенсії. Взяла в руки сертифікат зі своїм прізвищем і сумою виграшу й показала сусідці. Тій одразу відняло мову.
– Стільки мовчала!? Буде і на моїй вулиці свято. Я теж виграю, – гордо промовила вона. – Попливу на яхті у кругосвітню подорож і хоч на старості літ світ побачу, а ти, дурна, взяла гроші.
Мокрина не встигла відкрити рот, як Орися кулею вилетіла з оселі, щоби вчасно додзвонитись і потрапити у список. Лише старенька стояла і щиро співчувала нещасній. Ще одна жертва, думала вона, пустить на вітер пенсію і сховає «Сертифікат переможця» на дно скрині, щоб не стати посміховиськом на все село. Вміють мудрі нелюди заробляти на лохах … Недаремно кажуть, що гроші сатана видумав, аби людей зводити з розуму й тримати в покорі. За купюри продадуть рідну матір, забуваючи, що життя – бумеранг – за все доводиться платити, а ось коли – час покаже…
Орися захекана прибігла додому і довго обмірковувала, що скаже і як скаже, коли дзвонитиме в редакцію газети. Розмірковуючи, пригадала вираз обличчя Мокрини та її сертифікат. Вагалася. Може старенька щось не так зрозуміла? Гордо набрала номер і почула ввічливий жіночий голос: «Алло…»
