Сьогодні – День Матері
Свято неньки приходить до нас теплим весняним розмаєм. Зеленню садів і різнобарвним квітом. Обнімає нас промінцями сонця, наче теплі руки мами. Ніжні й ласкаві, добрі… Ніби мають у собі чарівний трунок, бо, пригортаючи нас, знімають із серця тривогу чи незрозумілу печаль.
Так завжди відчуваю і я біля своєї мами Таїсії. Давно доросла, стаю маленькою і захищеною від усіх негараздів світу.
Моя мама – дитина війни. Народилася 27 травня 1941 року. Ой, яким же нелегким було те післявоєнне життя! Та й чи було воно колись легким для матерів цього покоління? Коли одну хустину ділили з сестрою, а моєю тьотею Марусею, на двох. Чи коли найбільшим смаколиком був хліб із кружкою молока.
42 роки відпрацювала моя мама у колгоспі. На полі і фермі. Відсапала, мабуть, сотні гектарів буряків, надоїла тонни молока… Від зорі і до зорі, у спеку і дощ. Заробила за свою тяжку працю трохи більше двох тисяч гривень пенсії…
Та за все мама дякує Богу. За кожен прожитий новий день. За сонце, що на світанку заглядає у вікна. Своєю великою любов’ю обнімає дітей і внуків, і маленьких правнуків. Для кожного вимолює гарну долю.
Живіть довго, Мамо! Нехай і далі тепліє Вашою любов’ю світ.
Свято Матері в Україні ще й співпадає з Днем пам’яті та примирення. На жаль, і новітня війна на сході нашої країни одягнула багатьох матерів у чорні хустини. У снах, у шепоті вітрів приходять до них сини. Чи то цвіт опадає з вишні, чи мамина сльоза скочується у дощових краплинах білими пелюстками?
Через нинішній карантин багато хто не зможе відвідати маму. Але нехай і наша любов до них буде такою сильною, аби відчувати її через відстані і кілометри.
Зіна КУШНІРУК.
