Неймовірна історія тернопільського паралімпійця: втратити ногу, але знайти себе

Як трагедія змінила життя 18-річного Тараса Радя, зробивши його наймолодшим в історії України чемпіоном Паралімпіади

Тарас Радь із мамою Наталією / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

– Спершу було дуже важко, бо уявіть собі, як це: ми його ставили на протез у лижі, – Віктор Федорчак, тренер Тараса, згадує, як почався шлях хлопця до спортивної слави. Від першого кроку – до перемоги на цьогорічній Паралімпіаді в Південній Кореї – минуло всього чотири роки.

Тарас Радь із мамою і татом / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

Свою золоту медаль Тарас здобув у біатлонній гонці серед сидячих спортсменів на 12,5 кілометрів. І став наймолодшим спортсменом збірної України, який за всю історію держави віз додому таку високу нагороду.

18-річний хлопець з Тернопільщини не тільки взяв гору в непростому протистоянні з долею, а й надихнув своїм прикладом тисячі людей, для яких повноцінне життя здавалася закінченим.

З Тарасом ми зустрілися у Тернополі, під час нагородження в обласній адміністрації. Спортсмена та його рідних чекала ще одна приємна звістка – у міській раді пообіцяли подарувати йому квартиру.

Худенький, середнього зросту Тарас зовні нічим не відрізняється від однолітків. Усміхнений, скромний. У спортивній формі. На грудях, однак, – його заслужена золота медаль.

– Коли фінішував, було приємно, що перший, але тоді ще не зовсім розумів, що виграв. А коли ввечері вручили медаль, то вже зрозумів. Це приємно, звичайно, – з усмішкою каже хлопець.

Влада пообіцяла Тарасові квартиру… / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

“Ми з чоловіком казали – ти сильний, ти зможеш”

Тарас народився 1999 року в багатодітній тернопільській родині. До 14 років його життя було таким же, як у більшості однолітків. І навіть гадки не було про спортивне майбутнє.

Якось під час час канікул він порізав косою ногу, метал зачепив м’яз. Від лікування ставало тільки гірше, почалося загноєння. Ногу ампутували нижче від коліна.

У той момент ні про які зміни життя на краще не могло йти і мови. Тарас і його рідні не приховують, що спершу було дуже важко.

– Пригадую, як він вставав на милиці після оперування, його перше розчарування – мовляв, я не зможу ходити, – згадує мама чемпіона Наталія. – А ми з чоловіком казали – ти сильний, ти зможеш. Потім були перші кроки в протезі, наново – їзда на велосипеді. Ми завжди казали – ми зможемо. Заклали таку ціль – і йдемо до неї.

Теплий прийом олімпійському чемпіонові / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

“За один сезон був уже другий у світі”

Життя стало іншим, коли Тарас почав професійно займатися спортом. Ще з дитинства зі старшим братом він ходив на футбол, веслування. Як і багато хлопців, займався баскетболом і волейболом. Але після травми спорт став для нього і основним заняттям, і його особистим порятунком.

Сусід завіз хлопця до тернопільського регіонального центру “Інваспорт”. Тарас розповідає, що до своєї травми взагалі не знав, що існує спорт для людей з особливими потребами.

Спробував себе у різних видах спорту, але найбільше до душі припали лижі й біатлон. Спочатку в хлопця нічого не виходило, але він не відступався. Вже за рік тренувань Тарас почав їздити на всеукраїнські та міжнародні змагання.

– У збірній, і взагалі на цих іграх, Тарас – один із наймолодших спортсменів, – каже тренер. – З 16-ти років він вже почав перші свої міжнародні старти. Спочатку результати були не такі вагомі – це 7-8 місця. А наступного року, коли почав виступати в етапах кубку світу, почав показувати набагато кращі результати. За один сезон він був уже другий у світі.

“Вірив у перемогу”

Тарас розповідає, що після прильоту до Пхьончхана легко перейшов на корейський час. За словами спортсмена, він вірив у перемогу, хоча в своєму першому старті посів у біатлонній гонці на 7,5 км лише четверте місце.

– Я спілкувалася з сином і казала – не розчаровуйся, – зауважує мама Наталія. – Четверте місце за три роки тренувань – це для нас неймовірно. А він казав – нічого, золото попереду.

Щасливим для Тараса стало 13 березня. Саме цього дня біатлоніст приніс Україні четверте золото на ХІІ зимовій Паралімпіаді-2018. Виграв насамперед завдяки ідеальній стрільбі. В біатлонній гонці на 12,5 кілометрів чисто на всіх чотирьох вогневих рубежах відпрацювали лише двоє спортсменів – Радь і срібний призер Даніель Кноссен зі США.

– Перша гонка була найскладніша, – згадує Тарас. – Звичайно, трохи переживав, що почав не дуже вдало. Але потім решту гонок дуже легко проїхав. На гонці на 12,5 кілометрів був сильний вітер, але в мене ніякого мандражу не було.

Збірна України за загальною кількістю нагород посіла на Паралімпіаді четверте місце. Тарас каже: свою золоту медаль присвятив усім, хто вболівав і вірив у перемогу українських спортсменів.

– Сам я вірив у перемогу, – каже хлопець. – Хотілося медаль, і не одну. Я дуже радий, що здобув “золото”.

Тренер Тараса Радя Віктор Федорчак / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

“Коли взяв “золото”, все село почуло”

Тренер чемпіона вболівав за свого вихованця вдома. Розповідає: транслювали змагання вночі, так весь тиждень і минув – біля екрана телевізора.

– Трансляція починалася о третій годині, – розповідає Віктор Федорчак. – Щоночі вмикав телевізор, а вже в четвертій ранку починали телефонувати зі всієї України – з Києва, Чернігова, Житомира. Люди цікавилися, дивилися і переживали за наших спортсменів.

Вболівали біля телевізорів і рідні Тараса.

– Коли почалося відкриття, дивилися всією сім’єю. Не пропустили жодної трансляції, а коли він узяв золото, то все село почуло, – згадує з усмішкою батько чемпіона Михайло.

Вдома хлопця чекала душевна зустріч. Привітали його і керівники області. Голова обладміністрації Степан Барна повідомив, що міністерство молоді та спорту вже виплатило чемпіонам і призерам зимових Паралімпійських ігор-2018 державні винагороди. Цього року за І місце – 125 тисяч доларів США, які отримав і Тарас. А міська рада виділить переможцю квартиру, запевнив міський голова Сергій Надал.

Золото олімпіади / Фото Антоніни Брик “Наш ДЕНЬ”

Про перепони, бар’єри і бордюри

Уже зараз Тарас думає про майбутні перемоги. На наступній Паралімпіаді, каже він, хоче виступити набагато краще, ніж у Пхьончхані, здобути більше медалей.

– Поза спортом себе наразі й не уявляю, – розповідає хлопець. – Я є студентом Тернопільського педуніверситету, навчаюся на кафедрі фізичного виховання. Трошки відпочину, а потім далі буду тренуватися.

Також Тарас думає про те, щоб придбати нового змагального боба – пристрій, на якому, сидячи, їздять спортсмени. За словами багаторазової призерки Паралімпіад Олени Акопян, яка коментувала події з Пхьончхана, боби американців вартують близько 50 тисяч доларів. В одному зі своїх інтерв’ю Тарас розповів, що для нього пристрій виготовив знайомий тренера – у Чернігові. Обійшлося це, якщо не враховувати матеріал, приблизно у дві тисячі гривень.

Тарас, який подолав власні бар’єри, переконує: це під силу кожному. Говорячи про бар’єри, зауважує, що найбільше їх відчувають в Україні ті, хто їздить на візках. Адже їм доводиться долати матеріальні перешкоди – наприклад, бордюри чи сходинки автобусів, які неможливо перетнути силою волі.

Щоразу влада – і на рівні держави, й місцева – обіцяє, що виправить ситуацію. Але такі бар’єри, на жаль, чомусь і досі залишаються нездоланними, поки наші паралімпійці привозять все нові й нові нагороди…