Оленка і Ангелик

Оленка і Ангелик

«Ангелик завжди поруч із тобою. Дякуй йому за опіку». Так казала бабуся. І мама. Оленка озиралася. Де ж її ангелик? На вулиці холодно. Мороз, сніг. Жодного слідочка.

– Ангелик має взуття? – запитувала Оленка.

Їй у відповідь усміхалися.

Якось на ніч виставила свої чобітки за поріг. Вранці у них було повно снігу.

– Навіщо? – запитала мама.

– Для ангелика. Щоб ніжки зігрів.

Мама не сварилася. Витрусила з чобітків сніг. Висушила.

Бабуся зв’язала малесенькі вовняні шкарпетки. Для ангелика, аби Оленка більше не виставляла на вулицю взувачку.

Дівчатко зачепило шкарпетки на гілячку в садку. Аби ангелик міг нагріти ніжки, коли змерзне.

Шкарпетки висіли до весни…

Оленка розмовляла зі своїм ангеликом. Ділилася секретиками. Те, що знав він, не відав більше ніхто.

– Ангелику, йди переді мною, а я за тобою, – казала, коли виходила з хати.

Вірила: вона ступає його невидимими слідами…

…Доросле життя закрутило у нестримному вирі. У долю Олени заходили різні люди. Хтось залишав у душі букети квітів, хтось – пустелю. Про ангелика забувала. А він був поруч. Не сердився. Не засмучувався. Опікувався нею. Підставляв маленькі крильця під великі проблеми. І дуже хотів, щоб Олена згадувала про нього. Щоб вірила йому, як колись. Тоді буде легше допомагати їй…        

…Сніг замітав світ. Вітряно, морозно, холодно… В Оленин сон прийшов ангелик. У біленькій льолі. Обличчя не бачила. Воно було залите сонцем. Від нього йшло тепло і світло. Ангелятко стояло на порозі старенької бабусиної хати, якої вже нема… 

Олена не вміла в’язати. Можливо, купити мініатюрні шкарпетки? Зачепити на гілячці? Для ангелика…

Ольга ЧОРНА.     

(Фото з Інтернету).

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *