Село, загублене в часі

Мабуть, немає на землі місця, куди б доля не запровадила б хоча одну українську душу. У далеких світах, у чужих державах наші іммігранти свято берегли традиції рідної Батьківщини, мову, фольклор. І коли бачиш у Канаді чи США чорнобривці, мальви або айстри біля будинка, не помилишся: тут живуть українці.

Уже понад три роки мешкає у Канаді, в місті Едмонтоні, Наталя Вановська. Наталя працювала у тернопільській журналістиці. Коли залишала Україну, відчувала тугу, бо розлучалася з рідними, друзями, колегами. У Північній Америці її чекало стільки незвіданого, нового, цікавого… Канада – чудова країна, зізнається Наталя. А Едмонтон – одне із тих міст у світі, де українці направду почуваються, наче вдома. І є ще там, за океаном, мила кожному іммігрантові місцинка – Село Спадщини Української Культури.

Про село, загублене в часі, розповідає Наталя…

Літо розкошує розмаїттям барв та запахів, аж у голові паморочиться. Велику кількість того, чого мені так не вистачало в Канаді, я отримала завдяки своїй теперішній роботі: щастя спостерігати за тим, як повняться соками коренеплоди і пнеться до сонця гарбузове огудиння, годувати овець конюшиною і занурювати долоні у їхню кошлату вовну, слухати лунке когутяче «кукуріку», хрумтіти молодою редискою і підкидати дрова у піч, де на сковорідці смажиться яєчня…

Можу з упевненістю сказати, що наразі робота в Селі Спадщини Української Культури, – найкраща з-поміж тих, де мені доводилося працювати у Канаді. Ця прегарна місцина неподалік міста Едмонтон вабить до себе не лише тих, хто має українське коріння, але й усіх, хто цікавиться історією і просто шанує традиції та любить природу.

Музей під відкритим небом – це величезна територія з церквами, магазинами, кузнею, залізницею, поліцейським відділком, хатами і їхніми господарями (актори, що зображають колишніх мешканців будинків), городами, ставками, квітниками, стайнями та сільськогосподарською технікою.

Прикметно, що всі споруди тут – автентичні, звезені з різних куточків штату Альберта. Їх тут дбайливо доглядають і бережуть, аби і наступні покоління мали змогу помандрувати у часі і краєм ока зазирнути у будні своїх далеких предків – емігрантів з України, котрі сотню літ тому подалися за океан у пошуках кращої долі.

Дуже радію з того, що цього літа змогла знову повернулася туди, де торік було так мило моєму серцю. Якщо відверто, то це не звичайна робота. Просто, певний час мені треба провести у затишному будиночку, сповненому п’янкими пахощами сухого зілля, розпалити у печі, зготувати борщ, наліпити вареників, пригостити сусідів, трохи «повоювати» на городі з бур’янами…

Мій ранок починається з того, що випускаю курей та овець. Кури швиденько випурхують з курника і поспішають за мною, бо знають: моя поява означає, що їхні годівниці не порожні. А вівці «вітають» мене протяжним «бе-е-е-е!». Вони також певні, що на них чекає свіже сіно чи хрумкий овес. Якщо ж ні, то ображаються і гордо розходяться в різні боки, з позірною байдужістю щипаючи травичку.

Я ж поспішаю на город, щоб переконатися, чи не достигли бува полуниці і чи цвітуть вже огірки.

Поміж усіма цими клопотами я і всі інші «мешканці» села маємо розважати відвідувачів. Розповідаємо їм наші історії, показуємо кімнати, відповідаємо на запитання. Зараз у нас вже майже немає шкільних екскурсій, а у червні мали щодня по 3-5 груп школярів.

Щосереди до села привозять літніх людей із будинків престарілих. Вони не здатні самотужки долати великі відстані, тож ми заходимо до автобусів і розповідаємо їм всілякі історії. Прикметно, що раніше балаканина перед аудиторією на англійській мові була для мене рівносильна смерті. Але після сотень шкільних екскурсій, що пройшли через нашу хату, мій страх напрочуд змізернів. Тим паче, що мій акцент тут як ніде-інде доречний. Тож в автобус до стареньких я заходжу вже без паніки, а лише з качалкою чи букетом із макових голівок.

До речі, про маки. Завдяки цим соковитим квітам торік наші городи нагадували полотна, старанно виписані вправними руками талановитих майстрів пензля. Краса – очей не відведеш…

Наталя ВАНОВСЬКА.

Едмонтон, Канада.