Аліна сиділа на березі річки, вдивляючись вдалечінь. Сонце пронизувало водне плесо своїми яскравими і теплими промінчиками. Дівчина мружилася і від того була ще красивішою.
Сьогодні вона нікуди не поспішала. Навіть дивно, що нарешті полюбила себе і дозволила собі бути щасливою, лишень коли розміняла тридцятку.
… Аліна завжди жила і горіла для когось, та тільки не для себе. Вона поспішала на допомогу всім, хто того потребував. І так – скільки себе пам’ятає. Батькам, які постійно «металися» на заробітки, допомагала виховувати двох молодших сестричку і братика, хоч сама ще була дитиною.
Найприємніші спогади з її дитинства пов’язані зі школою, бо життя поза школою – це допомога стареньким бабусі і дідусеві по господарству, прання вручну (у їхньому селі не було централізованого водопостачання. Воду спершу потрібно було витягнути з криниці, нагріти на вогні, а вже потім братися за брудний одяг усього сімейства). Влітку додавалося ще й просапування грядок та чимало іншої буденної сільської праці. А їй було лише дванадцять, як мама з татом вперше поїхали на заробітки. Добре, хоч на зиму приїжджали, коли у Польщі закінчувалися сезонні роботи. Тих декілька місяців були для неї раєм. Лише тоді Аліна, повертаючись зі шкільних занять, поспішала додому, щоб залишитись наодинці з улюбленою книгою та врешті дочитати її, поки малеча на вулиці гуляє з батьками.
Незважаючи на труднощі, дівчина дуже добре вчилася. Вона тягнулася до знань і сумлінно виконувала домашні завдання. Щоправда, писати і читати доводилося тільки тоді, коли всі полягали спати і в домі царювала цілковита тиша. Аліні подобалася самотність, бодай викроєна похвилинно.
Закінчивши одинадцятий клас, вступила до вишу. Вона й надалі продовжувала добре вчитися, не маючи часу на розваги, а на хлопців й поготів. Та й їх не дуже цікавила студентка-заучка. Хіба щоб списати конспекти, які вона завжди сумлінно вела чи практичні завдання. Не гребували списуванням і дівчата-одногрупниці.
Аліна насправді не раз шкодувала, що відмовлялася від пропозицій дівчат сходити разом в кіно чи на дискотеку. Вона сильно комплексувала, бо раніше нікуди не ходила і не знала, як себе вести, у що вдягнутися. Думка оточуючих у її скромному світі мала важливе значення. Від сум’яття думок, від сліз, невпевненості і розчарувань дівчину рятували книги – романи та зворушливі історії з життя простих людей.
Повертаючись одного дня з лекцій в університеті, Аліна, зручно вмостившись у кріслі трамвая, зачиталася саме однією з таких історій. Їхати їй, одначе, аж до кінцевої зупинки, тож є час поринути у світ чужого життя, порадіти чи поспівчувати головній героїні.
– Біля вас вільно? – ніжний чоловічий тембр перервав її читання. Дівчина повернула голову і кивнула «так».
Відчуття, що охопило її тієї миті, люди назвали коханням з першого погляду. Раніше про таке Аліна тільки читала, але нічого подібного не відчувала, як у ці хвилини. Дівчина зніяковіла і ще глибше занурилась у читання, хоч вже не розуміла, про що далі йдеться в історії з журналу.
З того часу вони чи не щодня зустрічалися поглядами у трамваї, який віз її, як і його, до кінцевої зупинки. Земля втікала з-під ніг Аліни, а серце шалено калатало.
Через декілька днів Сергій наважився підійти і запропонував провести її до гуртожитку.
Їхні стосунки спершу були ідеальними. Принаймні, так вважала вона. Вже тиждень Аліна жила хвилинами та секундами, проведеними з ним, його словами, дотиками рук і першим ніжним поцілунком. Все, пов’язане з ним, вкарбовувалося в пам’яті. Варто було лишень заплющити очі, як уява чітко, до деталей вимальовувала хлопця. Та безхмарність цих стосунків дуже скоро затьмарила його зрада. Як це часто буває, дівчина випадково побачила коханого в обіймах іншої.
Відтоді Аліна зачинила своє серце на великий замок, посіявши у ньому ще більше розпачу, зневіри, розчарувань і невпевненості.
Закінчивши університет, дівчина знайшла хорошу роботу, якій віддавала всю себе. У колективі вона швидко завоювала авторитет. Чи не вперше, саме тут, вона дізналася про справжню жіночу дружбу. Колега Настя, приблизно того ж віку, що й Аліна, була заміжньою і разом з чоловіком виховували двох маленьких дітей. Вона дуже хотіла познайомити Аліну з чоловіковим другом, який також «засидівся» у холостяках, хоч мав добру вдачу і гарний характер. Він якраз повернувся з Португалії, де працював уже кілька років.
Насті таки вдалось одного разу витягнути Аліну на пікнік, який вони влаштували з чоловіком. Запросили й друга – Олексія.
За невимушеною розмовою і веселими жартами вони усі смакували стравами, приготовленими на пироді. Аліні здалося, що такого смачного шашлика вона ще не їла. А, може, ніколи не відчувала себе так затишно, невимушено і добре, як у цій компанії. Тут вона не боялася бути сама собою.
Сонце сьогодні по-особливому гріло і ніжило своїми теплими промінчиками. Настя з чоловіком опівдні пішли вкладати дітей спати. Аліна подалася до річки, яка вабила блискучим віддзеркаленням. Вона сиділа на березі і мружилась від сонця.
Олексій стиха підійшов до дівчини. Він погладив її неслухняне і скуйовджене теплим вітерцем волосся та запитав:
– Де ж ти була так довго? Тільки-но тебе побачив, зрозумів, що ти та, яку я шукав усе життя.
Аліна усміхнулася. Їй було тепло від сонця і його слів. У цих словах не було фальші. Вона це відчувала. Їй навіть почувся брязкіт замка, який падав на землю, звільнивши від тягару її серце.
Олексій сів біля Аліни. Вони разом вдивлялися вдалечінь, підставляючи свої обличчя лагідним сонячним промінчикам…
