Тренування – щодня!
Христині та Володимиру – 8 років, вони навчаються в третьому класі. Валерії та Максиму – 11, вони шестикласники. Вперше в історії клубу «Grande» дві пари отримали найвищу нагороду у наймолодших категоріях. За словами їх тренерів, це результат наполегливої і активної командної роботи. Діти готувалися до чемпіонату світу кілька місяців.
– Ми почали підготовку з літніх зборів у серпні, – розповідає Катерина Мулляр. – Вивчили нові танці і розробили програму тренувань. З кінця жовтня займалися щодня по дві години.
Батьки зізнаються, що дітям витримати такий ритм було непросто.
– Після школи на тренування, так само заняття на вихідних. Це був справжній марафон, – розповідає мама Христини Світлана Щур. – Пишаюся донькою, яка, незважаючи на підготовку до чемпіонату, встигала успішно вчитися в школі. Вона така маленька, але в неї вже формується сильний характер і цілі в житті.
– Я навіть не уявляю, як Валерія витримувала такий ритм, – додає Наталя Гресько. – Уроки, тренування, підсумкові контрольні. Зараз діти готуються до традиційного свята, яке «Grande» організовують двічі на рік – взимку і влітку. У доньки температура, а вона каже – як я не піду на репетицію? Я дуже рада, що в дитини є улюблена справа і вона отримує задоволення від того, що робить.
Перемога на змаганнях стала справжньою несподіванкою для дітей і батьків.
– Наші діти найбільше раділи, що потраплять у «Діснейленд», – розповідає Наталя Скубенко. – На конкурси вони їздять часто. Тому до змагань у Парижі не ставилися з особливим хвилюванням. Готувалися, як завжди. Ми ж щиро за них вболівали, але на перше місце не сподівалися.
– Ми знали рівень наших пар і очікували хороших результатів, – каже Катерина Мулляр. – Але перемога – це не лише ґрунтовна підготовка, а й сукупність багатьох інших факторів. Тут важливий як настрій, так і стан здоров’я самих танцюристів, чи змогли виспатися, чи не перенервували напередодні. Інколи на паркеті трапляються найабсурдніші ситуації, які можуть коштувати комусь з учасників перемоги.
Без танців не уявляють життя
Христина почала танцювати з трьох років, Володя з чотирьох, Валерія та Максим серйозно зайнялися танцями у першому класі. Жодного з них батьки не примушували займатися. Кажуть, дітям подобалося танцювати, тому й водили їх на заняття. Однак навіть не підозрювали, що це захоплення стане важливою частиною їхнього життя.
– Ідеальний вік, щоб розпочати займатися танцями, – 6-7 років, – каже Катерина Мулляр. – Тоді дитина вже розуміє, що вона робить, чого її навчають. Тому Христина і Володя є, швидше, винятком із правил.
Сьогодні мами з усмішкою пригадують, як привели дітей у танцювальний клуб.
– Валерія вперше пішла на танці у чотири роки, – розповідає Наталя Гресько. – Але ходила тільки три дні і відмовилася. А коли в першому класі разом з кількома однокласниками знову пішла на танці, то їй сподобалося і ходила на заняття з радістю. У нас був період, коли лікарі заборонили Валерії танцювати і навіть йшла мова про те, щоб залишити танці повністю – у доньки вроджена вада серця. Вона дуже переживала, плакала. Після консультацій з медиками та обстежень ми вирішили, що будемо займатися. Валерія була дуже щаслива.
– Мої сини-двійнята змалку дуже любили танцювати, – розповідає Наталя Скубенко. – До того ж у чотири роки на інші гуртки ще не брали, тому ми їх записали на танці.
– Христя також страшенно любила змалку танцювати перед зеркалом, – додає Світлана Щур. – Досі завжди так тренується. Коли ж ми почали займатися, їй дуже сподобалося.
Танцювальні пари – особливий світ. Перемоги на конкурсах залежать і від зовнішнього вигляду, і від взаєморозуміння і відносин між партнерами.
– Валерія і Максим – однокласники, – розповідає Наталя Гресько. – Ми разом записалися у клуб і досі танцюємо разом. Вони обоє дуже емоційні. І сваряться, і миряться. Але чудово розуміють одне одного і завжди на одній хвилі. Був період, коли тренери хотіли поміняти їм партнерів, то вони дуже переживали і просили не розлучати їх.
– Христя і Володя спершу мали інших партнерів, – пригадує Наталя Скубенко. – А потім їх поставили разом у пару. Вони дуже підходять одне одному, мають схожі темпераменти. Обоє спокійні, добре розуміють одне одного.
Хобі, що вчить самостійності та відкриває світ
Маленьких чемпіонів після перемоги з особливими емоціями зустрічали рідні, друзі, однокласники. У школі вітали з повітряними кульками і плакатами, солодощами, подарунками.
– Нас впізнавали і вітали у банку, в кафе, – додає Катерина Мулляр. – Надзвичайно приємно було, що люди підтримують і вболівають за наших танцівників. Така емоційна підтримка дуже важлива. Тоді діти розуміють, що їхні старання і праця не марні.
Танці – це чудове хобі і для хлопчиків, і для дівчаток – в один голос заявляють і батьки, і тренери.
– Діти вчаться самостійності, організованості, – каже Наталя Скубенко. – Вони завжди вчасно роблять уроки, адже потім треба йти на тренування.
– А ще під час поїздок на конкурси ми завжди плануємо час так, щоб погуляти містом, побачити цікаві місця, – додає Наталя Гресько. – За роки, що займаємося танцями, разом з Валерією об’їздили всю Західну Україну, були в Одесі, Києві, тепер побували в Парижі. Для дітей, розвитку їх світогляду це дуже важливо.
– Танці – це абсолютно інший світ, – каже Катерина. – У ньому є свої плюси і мінуси. Але це однозначно позитивне середовище людей, які мають ціль, поважають і підтримують одне одного, вчаться доводити вправу до кінця. В них виховується естетичний смак, любов до музики, до життя, до подорожей.
Маленькі танцівники сьогодні активно тренуються, планують нові поїздки і конкурси на наступний рік. Кажуть, на досягнутому зупинятися не планують. Мріють відвідати ще багато країн і здобути нові нагороди.
