Тернопільський студент Кирило Богданюк малює картини… праскою (ФОТО)

19012018-8

Розпечена праска, воскові олівці і трішки фантазії – це все, що потрібно для творчості. Кирило вправно поєднує кольори і вже за кілька хвилин малюнок просто оживає. Мистецтвом енкаустики хлопець займається вже п’ять років. Навчився творити у дитбудинку на Херсонщині, куди потрапив ще немовлям.  За цей час переконався, ця техніка має терапевтичний ефект, допомагає вилити свої емоції на папір та дарує позитивні емоції. Малювання праскою змінило життя і самого  Кирила –  він знайшов прийомну сім’ю, обрав майбутню професію, допомагає іншим відкрити себе, організовуючи майстер-класи. Історія цього хлопця вкотре доводить – позитивне мислення, щирість і добрі помисли здатні здолати всі перешкоди.

19012018-6

Радянський раритет, воскові олівці і трішки фантазії

Кирило Богданюк – студент ІІІ курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету спеціальності «Соціальна робота». У Тернопіль він переїхав з Кам’янця-Подільського, де навчався у коледжі. Хлопець займається волонтерською діяльністю та благодійністю. Вже п’ять років поспіль влітку та взимку працює у дитячих таборах ментором з проведення майстер-класів у техніці енкаустики. Також є учасником Школи професійного розвитку для майбутніх психологів та соціальних працівників «Акме» – проекту, який заснований і успішно працює на юридичному факультеті ТНЕУ і є першим в Україні.

– Кирило та техніка, якої він навчає всіх охочих, є справжньою знахідкою, – розповідає заступник декана юридичного факультету ТНЕУ, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи Оксана Коваль. – Малюнки, створені з допомогою енкаустики, є своєрідною арт-терапією. Фахівець-психолог з їх допомогою може визначити психоемоційний стан людини. Сам процес творчості допомагає людині розслабитися, розвиває фантазію і креативне мислення. Ми пишаємося, що Кирило є студентом нашого факультету. Він надзвичайно талановитий хлопець, дуже добра, світла і хороша людина.

У колекції хлопця понад п’ять тисяч картин з воску, а ще участь у багатьох мистецьких виставках. Кирило часто дарує свої роботи або ж віддає на благодійність. Переконаний, кожна із них несе світло і радість, тому щиро ділиться своєю творчістю. А ще охоче навчає охочих незвичного мистецтва малювати праскою. Для «Нашого ДНЯ» та кількох студентів факультету Кирило провів майстер-клас. Отож, пробуємо!

Якщо ви досі вважали, що ваша стара радянська праска без ефекту пари нікуди не годиться, то ви однозначно помилялися. В жодному разі не викидайте її – це чудовий інструмент для зняття стресу і творчої перезарядки. Сьогодні у Кирила – спеціальна професійна праска для малювання, але починав він творити звичайною радянською.

– Для малювання потрібен стіл або інша тверда поверхня, – розповідає художник. – Перш за все – необхідно накрити її чимось м’яким. Я використовую для цього газети – на них папір не ковзає, а мазки гарно лягають. Необхідно застелити 10-20 газет одна на одну. Далі беремо звичайну праску з гладкою поверхнею без дірочок для пари. Малювати можна і на склі, і на пластмасі. Мені подобається на папері – використовую глянцевий картон, який можна купити практично у кожному магазині канцтоварів. Олівці повинні бути воскові і різних кольорів. Найкращі і перевірені фірми «Крайол» – вони не димлять і гарно плавляться.

Коли всі матеріали готові – починається справжня магія творчості. Тут вже все залежить від вашої фантазії та настрою. Олівець тремо об праску – і на її поверхні з’являються краплини кольорового воску. А далі проводимо праскою по паперу. Мимоволі утворюються різні узори і форми. Вони між собою переплітаються, взаємодіють і вже за кілька хвилин з’являється цікаве зображення.

19012018-0

 «Якщо я обпечуся – більше не  малюватиму…»

Малювання праскою по-науковому називається мистецтвом енкаустики або ж восковим живописом. З’явилася ця техніка ще в V ст. до н. е. у Стародавній Греції і з того часу багато митців використовує її у своїх роботах. Кирило навчився воскового живопису завдяки своїй прийомній матері. Власне, саме енкаустика й об’єднала їхні серця. До дитбудинку, де перебував Кирило, режисер лялькового театру, художниця Алла Бехтольд прийшла, аби провести дітям майстер-клас з енкаустики.

– Я у той час працював у теплиці і ця ідея мене не зацікавила. Коли ж нарешті побачив цю магію, то дуже захотів спробувати. Але художниця мені відмовила – боялася, щоб не обпікся. Утім я продов¬жував наполягати на своєму. Кажу: «Давайте так: якщо я беру праску і обпікаюся – заберете її в мене, і я більше ніколи до неї не торкнуся». Вона погодилася. Відтоді енкаустика стала моїм найулюбленшим хобі.

Звичайно, опіки під час малювання згодом траплялися і не раз. Але Кирило не здавався. З часом здружився з Аллою, приходив до неї в гості. Згодом в Америці знайшлася родина, яка згодна була його всиновити. Та хлопець відповів: «Якщо Алла мене не візьме, то іншої родини мені не потрібно». Незабаром жінка забрала Кирила у свою родину. Тут він відчув і домашній затишок,і  любов. Однак думки про рідних батьків, які від нього відмовилися, не давали спокою.

– Я довго вагався, шукати свою рідну маму чи ні, – зізнається Кирило. – Однак все-таки вирішив спробувати знайти батьків і разом з другом взявся за пошуки. Це було перед самим випускним зі школи. І я дуже хотів, аби рідна мама туди прийшла. Дізнався, що живе вона в місті Вільнянськ Запорізької області. Мав чотири адреси, які мені дали соціальні служби, адже родина кілька разів переїжджала. За день обійшов майже все містечко, але таки знайшов потрібний будинок. Двері відчинив старший чоловік. Як виявилося згодом, це був мій батько. Він не впізнав мене. Мами тоді не було – вона працювала в Італії. Врешті, пояснив, хто я і кого шукаю. Всі були дуже вражені. Відтоді у мене дві родини, і я дуже щасливий, що вони в мене є.

Згодом була тепла зустріч з рідною мамою. Від неї Кирило дізнався – написати відмову у лікарні її, практично, змусили медики. Сказали, що дитина не виживе, лякали діагнозом і врешті вона погодилася. Коли ж повернулася через два місяці, щоб все-таки забрати маля, то його вже перевели. Сьогодні у Кирила є брат і сестра, а також племінники. Зізнається, не тримає на батьків образи…

– Під час перебування в інтернаті я завжди мріяв, що на свята мене заберуть, що хтось приїде з подарунками, – розповідає хлопець. –  Але це все в минулому. Я не тримаю зла на них, адже образи руйнують людину, вони нічого їй не дають. Я ж думаю про майбутнє – радію, що тепер в мене багато рідних, що вони мене підтримують, пишаються мною. Минуле залишилося в минулому, а я живу далі і намагаюся робити цей світ кращим і допомагати людям.

19012018-5

«Життя дуже цікаве! Треба радіти кожному дню!»

У Кирила з народження діагноз ДЦП, але це зовсім не стало для нього перешкодою для творчості.  Хлопець зізнається, подорослішавши, почав цікавитися своєю недугою і самотужки шукав способи для того, щоб боротися з нею.

– Я плів з бісеру, робив різні композиції з мушель – розвивав моторику рук. Згодом почав працювати в теплиці, – розповідає юнак. – Я усвідомлював, що коли не допоможу собі сам, то ніхто цього не зробить. У кожного з нас є величезний ресурс, але ми його не використовуємо.

Під час спілкування вражає оптимізм Кирила, його щирість, чисте та відкрите сприйняття життя.

– Не відчуваю себе людиною з обмеженими можливостями. Це лише у документах. Насправді, у мене стільки сил, натхнення і бажання творити, що можу позмагатися і зі здоровими людьми. Адже насправді життя дуже яскраве та цікаве. Треба радіти кожному дню – сонячному промінню, ранковій каві, зустрічі з друзями, заняттям в університеті. Я з дитинства хотів допомагати людям. Не знаю, звідки у мене це бажання, але, сподіваюся, воно мене супроводжуватиме до кінця життя. Енкаустика допомагає мені це робити і я радо ділюся своїми вміннями з іншими.

Юлія Томчишин

журналіст, "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares