Встати о шостій ранку й перед роботою дві години присвятити тому, щоб маленькі й буденні речі перетворити у красу й гармонію. Це – про Інну Лозовську, яка поєднує різні матеріали, які, здавалося б, неможливо поєднати, у вишуканих прикрасах.
– Ми самі собі створюємо настрій. Можемо мати зовсім мало часу для відпочинку, проте наповнити день цікавими враженнями, – каже Інна.
Її прикраси – це філософія, у якій звичайний день стане захопливим, якщо встати вдосвіта й поїхати на каву в інше місто, якщо хатню роботу виконувати, слухаючи в навушниках аудіокнижку, прислухатися до себе й пробувати щось нове.
Інна Лозовська самостійно опанувала мистецтво створення прикрас і тепер ділиться своїми відкриттями з іншими. Вона розповіла «Нашому ДНЮ», як віднайти улюблену справу й розвивати свої здібності.
Бісер, скло, шкіра, плетені та вишиті…
Любов до творчості в Інни ще з дитинства. Як і більшість дівчаток, вишивала і в’язала. А от прикрас не робила – захопилася цим, вже коли здобувала далеку від рукоділля професію економіста.
– Раніше не було так багато інформації, а нині можна опанувати будь-яку справу з Інтернету. Є багато відео й текстів, – розповідає Інна. – Я почала з в’язаних джгутів. Побачила і стало цікаво. Джгут – це прикраса на шию у формі трубки, вона в’яжеться гачком за допомогою нитки, на яку нанизані бісеринки, а всередині – порожня. Секрет у схемі – можна взяти вже готову, а можна створити самому. Коли я почала робити джгути, таких прикрас було дуже мало.
Творчий секрет Інни – не братися за роботу з поганим настроєм.
– Ми в будь-якому випадку ділимося енергетикою, – каже вона. – От як вишивають рушники на весілля чи мама для дитини сорочку. При цьому теж передають свої емоції й думки.
Сьогодні в колекції Інни – джгути, кулони, чокери, вироби з бісеру, скла, камінчиків, шкіри, плетені та вишиті… Є нові техніки, а деякими користувалися і кілька століть тому.
– Багатьом подобається вишивка бісером, – каже Інна. – Такою технікою я роблю кулони. Спочатку вишиваю на твердій основі – фетрі, потім обрізаю, приклеюю шкіру чи замінник і надаю остаточну форму.
Рукотворні речі доволі коштовні, а ціна залежить від матеріалу, з якого вони виготовлені.
– Якщо ти хочеш робити щось справді гарне, то треба брати і якісний матеріал, – розповідає Інна. – Нині я захопилася чокерами – це коротке намисто, яке прилягає до шиї. Важливим елементом у прикрасах є фурнітура, адже це не просто технічна частина, а й додатковий елемент декору. Зараз є досить широкий вибір якісної фурнітури з різним покриттям – золота, срібла, родію. Так само є декілька видів бісеру: китайський, чеський, японський. Тепер працюю в основному з японським. Він має просто фантастичну палітру та ефекти.
Що розповідають про нас прикраси?
З давніх-давен, навіть маючи обмежені ресурси, люди намагалися вирізнитися з допомогою намиста, браслета, сережок чи кулонів. В Україні прикраси були своєрідним “ощадним банком” кожної дівчини. Ковтки і когутки, дукати і пацьорки – такі назви вже відійшли в минуле, але дівчатка й жінки в усьому світі й нині прикрашають себе, як і їхні бабусі.
– Прикраси – це спосіб самовираження, певний елемент комфорту, – зауважує Інна. – Вважається, що є певні правила, що і з чим можна поєднувати. Вони ніби є, але кожна людина неповторна і розкриває себе в тому, як вона носить одяг і комбінує з прикрасами. Вони можуть, наприклад, підкреслити наші погляди або виразити миттєвий настрій.
Вишукані прикраси народжуються рано-вранці або вночі. Інна працює бухгалтером у сервісному центрі з ремонту оргтехніки, а творчості присвячує вільний час.
– Хто рано встає, той має довший день на всілякі справи і нагоду не відмовляти собі у ще одній каві, – жартує Інна. – Є люди, які люблять готувати, танцювати, співати. Я люблю рукоділля. Думки про те, що робити чотири години ввечері, у мене ніколи немає. Навпаки, думаю, як встигнути якомога більше справ.
Натхнення Інна черпає у поїздках, книжках, людях і емоціях. Попри постійний рух, каже вона, то в черзі, то в дорозі, то за ранковою кавою знаходиться час на щось цікаве, інтригуюче, гармонійне та надихаюче.
