У Тернополі вишивали рушник Кобзарю

Тернопільські майстри взяли участь у підготовці подарунка на 200-літній ювілей Тараса Шевченка. Семиметровий рушник із старовинного домотканого полотна вже кілька місяців мандрує містами та селами України.

Вишивають його всі небайдужі українці із різних куточків нашої держави та світу. Нарешті унікальне творіння потрапило і в Тернопіль. Привезли рушник ініціатори акції Микола і Тамара Степаненки.

– Вишивати візерунок на рушнику почали майстрині із села Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Потім колективне вишивання продовжили у селі Новомиргород Кіровоградської області, Житомирі, Лубнах, Луцьку та Тернополі, – розповів Микола Степаненко. – Ми обрали узор, який був притаманним тим місцям, де жив Шевченко – “дерево життя”, виконане у різних відтінках червоного кольору. Також обрали популярну тоді техніку – двосторонню гладь.

Близько півсотні вишивальників з усієї області гідно перейняли естафету всеукраїнської акції «Рушник Великому Тарасу». Тернополянка Людмила Павлова радіє, що може вкласти краплинку своєї позитивної енергетики та майстерності у таку велику святу справу. Етнограф Ліля Мусіхіна зізнається, що не могла пропустити цю подію, адже Шевченко і сьогодні допомагає нам усім жити. «Багато українців змогли у цьому переконатися з першого грудня і до сьогодні, – додає вона. – Ніщо так не допомагає стояти на барикадах, як його поезія. Для мене дуже знаково і важливо взяти участь у цьому проекті».

Організатори акції планують, що рушник побуває у всіх місцях, де жив Шевченко. Наступного тижня з ним їдуть до Вільнюса, а у березні планують побувати в Росії та Казахстані. Також хочуть завести рушник на Майдан.

Усе, що відбувається під час колективних вишивань, організатори фіксують в окремому документі – паспорті мистецького виробу. Цей документ має 650 сторінок. До нього записують не тільки тих, хто вишивав рушник, а й тих, хто читав вірші, співав чи дарував щось під час акції. Тож пам’ять про рушник збережеться на століття.

Юля ТОМЧИШИН.