В умовах російської агресії наше життя супроводжують невизначеність, тривога й пригніченість. Це впливає на самопочуття, і відновитися, мабуть, найкраще в спілкуванні з природою, де можна набути позитивних емоцій та розслабитися. Ліс, поле, сад є чудовими цілителями.
Минуло нинішнє літо. Тривають перші тижні осені, яких ночі вже наповнюються приємною прохолодою після спекотних попередніх днів. Ще недавно золотисті хлібні ниви, віддавши урожай, змінюють колір, покрившись чорною пеленою свіжої ріллі, що засівається озиминою для урожаю наступного року. На цьому фоні природних змін вирізняються буйні сади з насиченими дозрілими плодами. Особливо приваблює сад фермерського господарства «Вікторія–92», що став окрасою околиці села Вікторівка, що на Козівщині.
Цей сад має свою давню історію. Ще за австрійських часів молодий місцевий поміщик Каземір Мілінський біля панського маєтку розвів великий сад різних плодових сортів і заклав парк унікальних порід дерев, завезених з Європи. Особливо приваблювала в парку липова алея, що тягнулася аж до ставка з дзеркальним водяним плесом.
Історичну природну пам’ятку знищили у 40-50-их роках минулого століття, коли в селі створювали колгосп. Живим свідком тих часів донині залишилася одинока столітня липа, яка збереглася на колишньому панському обійсті. Обвіяна вітрами, обшарпана грозами та обмита дощами, вона щовесни оживає і з висоти свого віку споглядає за життям вікторівчан і тими змінами, що тут роками відбуваються. Як вічна берегиня, з доброю заздрістю дивиться на околицю села, де в буйній зелені молодого саду розкинулася фермерська садиба, продовжуючи сільську історію минулих століть.
За радянського періоду з розвитком радгоспу ім. Мічуріна, до якого входили вікторівецькі землі, 1962 року за селом висадили яблуневий сад. Він був втіхою для сільської дітвори, яка ласувала смачними плодами. На жаль, у 1974 році його також викорчували.
Аби відродити у селі давню традицію садівництва, 2009 року тодішній керівник фермерського господарства «Вікторія–92» Петро Іванович Пеляк за господарським двором заклав сад. Понад 1500 молодих саджанців різних сортів середньорослих плодових дерев: яблуні, груші, вишні, черешні, абрикоси, персики, сливи щовесни різнобарв’ям цвіту милують очі, а восени – запашними плодами. Особливої уваги заслуговують зимостійкі яблуні сортів Айдарет, Спартан, Чемпіон, Флоріна з високою врожайністю плодів добрих смакових і товарних якостей з чудовим ароматом, що користуються високим попитом. Невдовзі висадили ще 30 саджанців волоських горіхів, що згодом піднялися ввись своїми пишними кронами.
Олександр Пеляк, нинішній керівник господарства, що передалося йому від батька, любить сад і належно приділяє йому увагу. Говорить, що в саду завжди наповнюєшся позитивною енергією, добрими думками і планами. По-особливому відчуваєш диво природи, як з маленької квіточки на дереві згодом виростає рум’яне яблуко чи запашна груша.
Плекати сад – справа клопітка і затратна. Гарний врожай залежить від багатьох чинників: щорічної обрізки та проріджування дерев, вчасного обприскування від хвороб і шкідників, підживлення та рихлення міжряддя, обкошування трави та іншого, що складає в господарстві цілу систему агротехнічних заходів під пильним контролем Нестора Пелячика, який відповідає за розвиток саду. Для цього в господарстві є необхідна сучасна техніка, досвід та умілі руки. А для зберігання врожаю – відповідне фруктосховище.
Вікторівецький фермерський диво-сад з першого погляду заворожує виструнченими рівними рядами. Вдало висаджений, завжди доглянутий, компактно огороджений, чудово прикрашає господарську садибу. І завжди сад красивий у різні пори року.
Тільки-но спало з дерев снігове покривало, ледве дихнуло весняним теплом, як починають бубнявіти на деревах бруньки, а за ними витикаються листочки. Нараз сад оживає, немов одягається в коштовні різнобарвні шати, що буянять білосніжним, блідо-рожевим та рожевим запашним цвітом, на який злітаються бджоли, а земля, обігріта сонцем, вкривається зеленою травою. Все це оповите барвами, насичене запашним ароматом, наповнене співом птахів і гулом бджіл чудо природи створює неймовірну ейфорію та нечувану музичну симфонію, яку хочеться вічно слухати.
Приходить літо. З деревини повільно опадають перецвілі пелюстки і вкривають траву білим килимом, а гілля дерев поступово вкривається плодами. Сонце золотить все навколо і своїм промінням дотикається до плодів, від чого вони рум’яніють, набирають ваги та соку. Згодом гілля обвисають під вагою білостиглих та червонощоких плодів, які поступово дозрівають. Сад, вишумовуючи, наповнюється поважним виглядом очікуваного врожаю. Обціловані сонцем, обмиті дощами, обвіяні вітрами, обмальовані різнобарвними кольорами фрукти вражають своєю насиченістю, відчутним ароматом та смаком ласощів Божого дару. Це невичерпне джерело природи продовжується аж до осені, коли починається період збирання врожаю і його реалізації.
Осіння ж пора заворожує своєю красотою, немов у казці. Все навколо змінюється, виблискує під яскравим промінням лагідного сонечка, а дерева вкриваються багряно–жовтим кольором, змінюючи свої барви, на листі якого грає вітер. Граціозно кружляючи в повільному вальсі, поступово з дерев тихо опадає на землю листя, створюючи під ногами м’який різнобарвний килим. Сріблясте мереживо павутин таємничо обвішує дерева, вказуючи на останні теплі дні бабиного літа. З часом вже не чути дзвінкоголосого співу птахів, розкривається навколишня тиша, лише подекуди шарудять під ногами останні спадаючі з гілля листочки. Поступово дерева стають голими, а сіре надвечір’я повіває прохолодою. Дедалі частіше вітер приносить морозець, який інеєм вкриває дерева, наближаючи зиму. Невдовзі сад засинає і згодом закутується в сніжне покривало, очікуючи весняного пробудження. Так вікторівецький сад росте, буянить цвітом, тішить врожаєм і радує своєю красою протягом всього року.
Та й цієї осені сад вродив рясно. Обвисле гілля, наповнене соковитими з духмяним запахом і неперевершеним смаком плодами, очікує свого часу збирання. Уже склалася роками традиція, що найперше зібрані у саду запашні яблука на зиму безкоштовно завозяться всім працівникам господарства, надаються Збройним силам України. А потім фрукти засипають у фруктосховище для господарських потреб і реалізації, адже мають добрий попит.
Сад у Вікторівці відродився. Росте, шумить своїм верховіттям, а над ним кружляють бджоли, вмиваються під сонцем птахи і гнуться до трави пахучі яблука.
Іван ДУФЕНЮК, член НСЖУ.
с. Вікторівка Козівської громади.
