«Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами» (Вінстон Черчилль).
Лише впродовж кількох днів після повалення режиму Януковича Україна мала можливість для того, щоб після тримісячного спротиву диктатурі пом’янути загиблих Героїв Небесної сотні, сформувати нову владу і приступити до кардинального оновлення країни.
Ще не встигли українці загоїти страшні фізичні і глибокі моральні рани, як у двері нашого спільного дому постукала нова біда – Російська федерація у порушення домовленостей та засадничих принципів міжнародного права, розпочала неприховану агресію проти України. Вибухонебезпечна ситуація у Криму, де владу незаконно захопило «Русскоє єдінство», збурення проросійських настроїв у східних областях переконують, що сценарій розриву територіальної цілісності нашої держави був розроблений заздалегідь і зараз почалася його цинічна реалізація.
Дванадцятий день в українському Криму йде неоголошена війна, інформаційні повідомлення з Севастополя, Сімферополя, Феодосії та деяких інших міст і містечок автономії більше нагадують бойові зведення. На тлі брехливих заяв офіційного Кремля про відсутність російських військ на півострові, наші вояки стримують справжні атаки спецназівців збройних сил РФ, голіруч зупиняють їх на підступах до своїх військових частин, йдуть на перемовини, а коли потрібно – штурмують, незважаючи на попереджувальні постріли у повітря, демонструють приклади масового героїзму, мужності та витримки.
Щоб бодай якось приховати злочини, окупанти та їхні маріонетки вдалися до безпрецедентних засобів залякування мирного населення, не допускають у Крим делегації міжнародних спостерігачів, викрадають активістів, розстрілюють машини та б’ють журналістів, блокують трансляцію всеукраїнських телеканалів.
Та шила у мішку не втаїти. Увесь демократичний світ виступив єдиним фронтом проти фашистів. Росія зазнала неймовірного тиску з боку ЄС, США та НАТО, її ігнорують, економічно змушують до миру, проте, агресія й надалі наростає, вогонь третьої світової війни все більше розгоряється у самісінькому серці Європи.
Напруженою залишається ситуація і у Донецьку та Луганську. Підкуплені Путіним місцеві яничари та заздалегідь завезені в українські міста російські «тітушки» чи не кожного дня захоплюють державні будівлі, вивішують триколори, провокують протистояння з десятками тисяч міщан, які виступають за територіальну цілісність країни.
Тим часом українська влада та українські Збройні Сили усіма мирними засобами впливу намагаються вгамувати Путіна та його яструбів. Проте, як кажуть у народі, дурням закони не писані, бо навіть якщо їх стукаєш по голові, вони зазвичай запитують: «Хто там?».
На 16 березня нелегітимний уряд та верховна рада Криму «призначили» референдум, результати якого будуть фальшуватися під дулами автоматів «зелених чоловічків» та місцевих козачків, але разом з тим, швидше всього, стануть виправданням і прямої агресії проти нашої суверенної держави, і наступного проголошення кримської федерації у складі новітньої колоніальної імперії.
Намарне сьогодні «заколисовати» оптимістичними прогнозами наш офіційно визнаний найпатріотичнішим у світі народ, не варто заспокоювати націю, що все «розсмокчеться» само собою, як і шкідливо вважати, що за українців хтось може виконати їхню роботу – зупинити агресора.
З такими, як Путін, треба розмовляти на рівних, кожна його дія повинна наштовхнутися на гідну протидію. Тому й не потрібно нашим політичним лідерам та військовим експертам «посипати голови попелом» і розповідати, як Україна упродовж всіх років незалежності планомірно знищувала свою армію та ігнорувала власну обороноздатність.
Феномен нашої безперечної перемоги у російсько-українській війні полягає у тому, що поряд з кожним вояком у заблокованому нині Криму завтра стане увесь український народ, «якого правди сила ніким звойована ще не була».
Юрко СНІГУР.
