Мабуть, у жодній державі світу сепаратисти не почувають себе так комфортно, як в Україні. Вони сидять у Верховній Раді, балотуються в президенти, ведуть бізнес, без проблем потрапляють у телеефіри, захоплюють органи держвлади, глумляться над символікою, вивішують прапори країни-окупанта, викрадають зброю, б’ють людей, на них не реагує міліція… Хто ховається за масками і балаклавами? Варто б перевірити їхні паспорти. Ймовірно, серед палких прихильників «Расєї-матушки», які влаштували чергове заворушення в Донецьку, Харкові і Луганську, є чимало земляків Путіна.
Чи можна уявити, що в Росії поліція спокійно споглядатиме, як захоплюють федеральний орган влади і вивішують прапор чужої держави?
Чи можна уявити, що в США, де проживають представники усіх країн світу, якась діаспора звертається до керівника європейської, африканської, південно-американської чи азійської держави, звідки є вихідці цієї общини, аби напав на Штати і «захистив» їх від вивчення англійської мови, дотримання й поваги законів тощо?
Людина може змінити місце проживання, якщо є потреба. Країну, якщо почуває себе некомфортно. І тільки наші войовничі сусіди вважають: Росія там, де я.
Під час недільних сепаратистських заворушень в ефірі англомовного телеканалу «Євроньюс» мешканка Донецька істерично заявила: «Я хочу вернуться в Россию!». Це не означає, що вона бажає зібрати валізи й залишити Україну. Це означає, що Росія має прийти на Донбас.
Політологи і експерти кажуть: сепаратистські акції, організацію яких сьогодні стимулює Росія, ретельно готувалися кілька років. Путін свідомо формував в Україні проросійську політичну еліту. Спеціально підбирали людей з антиукраїнськими поглядами у правоохоронні та державні органи. Підтримували антиукраїнських бізнес, зорієнтований на Росію, а не на Європу. Путін діяв через «Росукренерго», Фірташа, Бойка, Януковича та його голів облдержадміністрацій на Південному Сході, інших політиків. Контролював адміністрацію президента й силовиків. За словами політолога Віктора Небоженка, Путін мав намір «по-тіньовому» захопити Україну. Але після перемоги Майдану пішов на конфронтацію з українським суспільством відкрито, оскільки план провалився.
З боку української влади мають послідувати жорсткі дії для придушення сепаратистської загрози на Сході та Півдні. У Харкові вдалося без жодного пострілу звільнити ОДА і затримати 70 сепаратистів.
До речі, з 9 травня в Росії набуває чинності закон, згідно з яким за публічні заклики до порушення територіальної цілісності держави, передбачене покарання у вигляді штрафу у сумі 300 тисяч рублів (близько 96 тисяч гривень) або обов’язкові роботи терміном 300-480 годин чи ув’язнення від трьох до п’яти років.
Законодавство Європи щодо боротьби з сепаратизмом також досить суворе. У Швеції, наприклад, сепаратистам присуджують десять років позбавлення волі, або ж взагалі – пожиттєве. В Грузії порушення територіальної недоторканності карається позбавленням волі від п’яти до п’ятнадцяти років. У Голландії – довічним ув’язненням. У Польщі – не менше десяти років.
Кого в Україні покарали за сепаратизм? Хто відповів за Крим? За Харків, Донецьк, Луганськ, де проросійські сили вже кілька разів без особливих проблем влаштували сепаратистські шабаші?
Нарешті обізвався олігарх Рінат Ахметов. Запропонував сепаратистам бути посередником. З цього приводу Сергій Лещенко на сторінках «Української правди» пише, що «Києву донецькі можуть висунути купу вимог: російська мова, як друга державна; податки залишати в області; окрема зовнішня політика; закон про місцевий референдум, щоб шантажувати кримським сценарієм. Може навіть бути відмова від Зони вільної торгівлі з ЄС». А пакет ахметовських економічних вимог може починатися з вугільних дотацій і закінчуватись тарифами на перевезення залізної руди.
А як пояснити мляву реакцію на події деяких високопосадовців? Тим, що все має свою ціну?
Не хочеться вірити, що в боротьбі за Україну може програти народ. Адже заплачено надто велику ціну – життя, багато життів… І не багатії та політики кинулися допомагати пораненим на Майдані, морякам, армії, біженцям з Криму. Прості українці взяли на себе цю місію.
Держава отримала колективного Героя – звичайних українців, які в морози вистояли на майданах, яких били і калічили, обзивали, зневажали, принижували. Які пережили останній смертний бій у столиці. Рятували поранених, виносили на щитах мертвих друзів, втратили синів, доньок, чоловіків, братів. Тепер вони скромно кажуть: я нічого такого не зробив чи не зробила, просто, мусів чи мусіла там бути. Для цього колективного Героя настає інше випробування – потрібно рятувати економіку держави. Доведеться знову платити за все дорого.
А ще, за даними НАТО, біля кордонів з Україною знаходяться 40 тисяч російських військових. І не доморощені сепаратисти, їхні «вожді», олігархи, якщо, не доведи Господи, виникне потреба, підуть захищати Батьківщину. Вони з Путіним лише готові роздерти Україну на шматки…
Ольга ЧОРНА.
