«Я зрозумів, що живу в найкращій країні світу!»

Уже місяць київський Євромайдан вражає світ готовністю українців до боротьби за власну гідність і права. Ми ще не знаємо, чим і коли він завершиться. Але за цей час Україна таки змінилася. Ми відчули себе громадянами, активними й відповідальними, за долю власну і долю держави. У наметове містечко в центрі столиці продовжують їхати люди. Серед них є чимало й наших земляків. Як влаштоване життя київського Майдану і чому люди готові мерзнути далеко від дому? Про це – у розповіді Віктора Аверкієва для «Нашого ДНЯ».

За дні, проведені на Євромайдані в Києві, я усвідомив, що Європа в Україні таки побудована. Побудована на кожному майдані міста, містечка і села. Врешті – у кожній душі свободолюбивого та небайдужого українця, і не лише українця!

Їх б’ють, а вони стоять. Їх труять газом, а вони не здаються. Їх лякають, а вони стають ще сильнішими. Їх лупить мороз, а вони тисячоголосно співають свій Гімн. Вони мають волю сказати «ні»! Їх мільйони і вони мають гідність! Це – моя країна, якою я пишаюся і люблю.

А ще я зрозумів, що добро можна дарувати незалежно від мови, національності, вірувань, місця проживання, звань і чинів, посад. Що найціннішими у світі є  дружба та підтримка, яких так багато на Майдані у Києві.

Барикади, які збудували мітингувальники, – то символ свободи й ніби тепла охоронна аура для кожного волелюбця. Сотні тисяч українців уже пройшли через Майдан у столиці. Багато є і з західних областей. І хоч невідомо, як далі поведе себе влада, вони готові стояти до повної перемоги. Бо кожен вірить, що таки прийде добро в Україну, зм’якнуть зачерствілі душі в кризі обіцянок та брехні, засяє сонце над знедоленим протягом багатьох сторіч краєм.

Ще у мене, як і в кожного свідомого українця, виникло багато запитань. Невже влада в нашій країні не усвідомлює, що найпершим лікарем хвороби суспільства є народ? ..

Кожне обличчя на Майдані врізається у пам’ять. Обличчя чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, навіть дітей. Вони різні, але й подібні водночас: світлі, радісні, усміхнені. Щасливі завдяки спільній справі, яка об’єднує, надихає на подвиги у боротьбі за майбутнє Батьківщини. І завдяки цим людям, вірю, нарешті географічний центр Європи таки буде у Європі. Як і справедливі, чесні й рівноправні закони для всіх. Можливо, перехідний період становлення нашої держави і затягнеться на роки. Але що це проти багатьох століть ярма?

Ще один із важливих здобутків Майдану – людська любов і повага одне до одного. Скільки чесних і добрих людей тут, на барикадах, стали друзями, а дехто знайшов і наречених. Крим і Донецьк, Суми і Дніпропетровськ, Запоріжжя і Луганськ, Харків, Миколаїв, Одеса браталися, грілися разом біля багаття, стояли пліч-о-пліч, співали Гімн України зі Львовом і Тернополем, Франківськом і Рівним, Чернівцями і Луцьком, Закарпаттям. Словами цю атмосферу неможливо передати – це потрібно бачити й відчути всією душею.

Якось я запитав в одного з керівників Майдану: «А чому це у вас так чисто? Скільки разів ви прибираєте на добу територію?». І отримав таку відповідь: «А ми просто не смітимо, прибираємо раз на тиждень».

Майдан уже став нашою історією, а багато його моментів не забудуться ніколи. Коли, наприклад, на сцену Євромайдану підняли поета з Ялти, він був інвалід – на візку, без ніг. Добирався самотужки до Києва. Чоловік почав читати вірші українською мовою, слова йшли від самого серця. І весь Майдан стих. У багатьох котилися сльози по щоках. Ми слухали справжню людину. А інваліди – то ті, наші сучасні кермувальники.

Рано чи пізно Майдан завершиться на площах, але маємо зберегти Майдан у душі. Майдан чесної, справедливої, сильної та незалежної держави. Я ж тепер знаю, що живу в найкращій країні світу!

Віктор АВЕРКІЄВ,

Тернопіль – Київ, Євромайдан,

20-22 грудня 2013 р.                                                         

Фото автора.