Кожен, хто іде у похід, має з собою наплічник – так і в житті ми йдемо з віртуальними наплічниками, у які складаємо досвід, спогади і мрії. У наплічнику тернополянки Орести Дешевої було ціле життя – навчання у виші, кохання, створення сім’ї, народження доньки, захист магістерської роботи в економічному університеті – і розворот на 180 градусів.
– Все, що не робиться до 30-ти, обов’язково робиться після, – говорить вона. – Зміни іноді приходять у життя, ніби світло ввечері у кімнату – раз і вмикається. Але треба зробити зусилля – хотіти те світло ввімкнути і встати з ліжка.
Одна з улюблених фраз Орести – перестань скаржитися на весь світ, хочеш бути щасливим – будеш. Вона не тільки їх говорить, вона це робить. Після розлучення повернула собі своє прізвище, поміняла колір волосся і вперше пішла в гори, які бачила до того тільки на фото.
Вперше в гори – з валізою і в босоніжках
Своє перше сходження Ореста вирішила здійснити у День Незалежності України, піднявшись на Говерлу. Керівник групи з великим здивуванням спостерігав за учасницею походу, яка приїхала підкорювати гори з великою валізою на коліщатках, у яку був спакований важчезний намет, та в босоніжках на підборах. Майже незнайомі їй люди швидко знайшли і наплічник, і в що перевзути туристку. З таким реманентом Ореста почала змінювати своє життя.
– Пригадую, як іду з важким наплічником, плечі “відвалюються”, ноги вщент стерті, дихання збивається. І тільки одна думка переслідує: “Навіщо я тут? Більше ніколи!”. Поки йшла, сотні разів питала себе одне й те ж – чи тішить мене краса гір, хмар настільки, щоб терпіти всі ці муки? Це була нескінченна внутрішня боротьба з собою, – розповідає Ореста.
Вже невдовзі після першого походу вона зрозуміла, що їй знову хочеться в мандри. Кожен похід, каже тернополянка, викликає потік неймовірних емоцій, які неможливо забути. І що більші труднощі доводиться відчувати, тим сильніші та яскравіші враження.
Коли потрібні сили
Тепер походи для неї – найкраще заняття в світі. Ореста працює головним бухгалтером в Тернопільському обласному центрі з гідрометеорології. Мандрівка – це в першу чергу зміна середовища, декорацій, розповідає вона.
– Творча особистість знайде для себе щось цікаве в будь-якій професії. Нетворчих професій не існує, є просто нетворчі люди. А коли потрібно набратися сил і терпіння, я беру наплічник і кудись мандрую на вихідні, – каже Ореста. – А як було надзвичайно, коли витягнула своїх колег на Чорногірський хребет. Чорногора – містична і дивовижна частина Українських Карпат, місце, де хмари зустрічаються із землею, а непокірні вітри співають свої пісні, змінюючи щокілька годин настрій погоді. Це місце, де гуцули, як і сотні років тому, випасають на полонинах своїх овець, виграючи на дримбі, а літній цвіт червоної рути навіває романтику. Саме тут можна назавжди залишити своє серце поміж гір, неприступних скель, зелених пасовиськ та місцевих легенд, щоб щоразу повертатись знову і знов.
«У дорозі все інакше»
Наплічник у походах – надійний друг Орести. Міряє разом з нею кілометр за кілометром гори, долини, річки. Перебрався за кордон. Побував у Швеції, Чехії, Туреччині, Австрії, Угорщині, Латвії, Польських Татрах.
– Кожна мандрівка особлива, цікава і різноманітна, – каже Ореста. – Не можу виділити одну. Татри гарні по-своєму, Лікійська стежка – зовсім інші, азіатські враження, Скандинавський півострів, Швеція – взагалі країна ельфів і казок. А наші Карпати – поза конкуренцією. Кожна подорож починається з хвилюючого очікування чогось нового, а закінчується п’янким післясмаком, який складно передати за допомогою слів.
Ореста розповідає, що її часто запитують: “Що ти знайшла в походах”, “А чи не твердо спати?”, “Рюкзак не важкий?”, “А як же гігієна?”. Таких питань – безліч.
– Багато людей не усвідомлюють: те, що в місті здається найнеобхіднішим, в походах просто втрачає сенс, – відповідає вона. – Адже те, що ви отримаєте, у багато разів компенсує будь-які незручності. Спати в наметі в теплому спальнику набагато приємніше і зручніше, ніж вдома в ліжку. А наплічник не такий вже і важкий, вмиватися в річці набагато приємніше, ніж з умивальника – вода чистіша і свіжа.
У дорозі все інакше. Там ми заряджаємося енергією, отримуємо нові емоції, долаємо себе, знаходимо нових друзів, каже Ореста.
Перший ранок цього року вона зустріла на головній вершині України. Який схід сонця побачила з Говерли?
– Надзвичайний! – відповідає. – Адже омріяний.
Олена МУДРА.
