Президентська булава в Україні, наче медом намащена. Бажаючих її здобути ого-го скільки! Щоправда, дехто реально боротиметься за неї, а хтось просто хоче попіарити себе та свою політсилу перед парламентськими виборами.
От, і комуніст Симоненко дався чути – вирішив, що здатний вести країну у світле минуле.
А чого вартує «слуга народу», той, що пише слово «президент» через «е» – «преЗЕдент» і через кіпрську фірму володіє разом із бізнес-партнерами трьома російськими кінокомпаніями. Уже готовий з Путіним домовлятися. Цікаво було б подивитися. Але краще не треба.
Колишні «регіонали» – соратники Януковича – також вважають, що заслуговують на довіру українців.
Вимальовується весела компанія кандидатів на найвищий пост держави. І від цього сумно й навіть страшнувато. Бо в країні війна. І хто знає, які ще підступні плани щодо України виношує кремлівський карлик.
Глянцеві, відфотошоплені, «дорогі» політики обіцяють електорату щасливе майбутнє: знизити ціни на газ і комуналку загалом, значно підвищити зарплати та пенсії, побороти бідність і ще багато чого. Популізм. І якщо він виграє вибори, то програє Україна.
До речі, роздача обіцянок вартує кандидатам у «слуги народу» не дешево. Особливо, на телебаченні, підрахували аналітики громадського руху «Чесно». Приміром, секунда політреклами на ТРК «Україна» у вечірньому прайм-таймі коштує 5658 гривень. Таким чином, 30-секундний ролик обійдеться кандидату майже у 170 тисяч гривень, а хвилинний – більше, ніж 300 тисяч гривень.
Отже, лише одна секунда політичної «локшини» – це три з хвостиком мінімальних пенсій, або трохи більше однієї мінімальної зарплати.
Щодо обіцянок. Кандидати активно розкручують «газове» питання. Бо воно зачіпає кожного українця. Кажуть, що суттєво знизять вартість палива. Але яким чином, якщо МВФ вимагає ціну ще підвищити? Від Фонду залежить кредитування. А без кредитів Україна жити не може. Тим паче, держава повинна повернути мільярдні доларові борги. Також, за словами голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва, зниження ціни на газ неможливе й тому, що це закінчиться колапсом всієї фінансової системи країни. Адже тоді зростання курсу долара неможливо буде спрогнозувати. «Зелений» може коштувати 40, 50 або 60 гривень.
А для серйозного збільшення пенсій потрібні додаткові гроші. Звідкіля їх зараз узяти? Підвищувати податки, відрахування до Пенсійного фонду? Вони й без того високі.
Щодо зростання мінімальних зарплат, то, по-перше, не зі своїх кишень політики їх виплачують. А, по-друге, чи зможе це витримати, наприклад, малий і середній бізнес? Адже разом із зарплатами зростають податки.
Іншими словами, усе між собою пов’язане. Такі закони економіки. І відмінити їх не можуть навіть кандидати у «слуги народу». Потрібно, щоб нормально запрацювала економіка. Тоді й добробут людей зростатиме.
А от одне з найважливіших питань – війну – деякі політики, які йдуть на президентські вибори, м’яко кажучи, ладні оминати. Як такий політик у разі своєї перемоги може бути Верховним головнокомандувачем?
Цікаво й те, кого кожен з учасників президентських перегонів бачить на посадах міністрів закордонних справ та оборони, у вищому командуванні Збройними силами, керівником Ради Нацбезпеки і оборони, в Раді Нацбанку. Чиї б кандидатури запропонували на голову Служби безпеки та генпрокурора. Суспільство має право знати, хто буде в команді майбутнього глави держави.
І на завершення: регулювання тарифів, підвищення зарплат, пенсій, стипендій, гарантування змін до Конституції не входить до повноважень президента. Про це гласить Основний Закон держави. Треба пам’ятати про це.
