Катедральний собор Верховних апостолів Петра і Павла відкрили 12 липня 2001 року. В Україні про нього дізналися, коли тут встановили перший рекорд у державі, зібравши всіх, хто має ім’я Петра, Павла, Павліни та Петронелі. Всього – 228 осіб, які вкінці заспівали «Боже, Великий, Єдиний».
Мешканці Чорткова люблять свій собор і щороку 12 липня збираються у ньому на храмовий празник.
Перший камінь для будівництва церкви заклали ще навесні 1992 року, а першим парохом був отець Микола Малий. Він доклав дуже багато зусиль, аби святиня набула тієї форми, яка б увиразнила її суть: місце, де люди відкривають свої серця божественному. На жаль, цього року після важкої хвороби перестало битися серце отця Миколи.
Нині собор Верховних Апостолів Петра і Павла є головним храмом Бучацької єпархії УГКЦ. Як і багато мешканців міста, я дуже добре пам’ятаю день, коли його відкривали й освячували. Наша місцева греко-католицька громада виїхала до Чорткова. Молоді люди, і ми з сестрою, несли хоругви від церкви до воріт, були процесії зі всього району, урочиста Божественна літургія та прекрасні церковні співи:
Заграйте, дзвони, в Петра святині,
Най звук їх вчує земля ціла.
Свято велике і празник нині –
Двох Апостолів Петра і Павла!
Довкола храму були сотні, а, можливо, й тисячі людей. Величний Дух витав у повітрі – Дух присутності Бога. А десять років тому, 12 липня, святкову літургію очолив Блаженнійший Любомир Гузар – напрочуд розумний і толерантний тодішній глава УГКЦ.
Катедральний храм завжди відчинений для прихожан: з раннього ранку до пізнього вечора. От і я часто заходжу сюди на молитву. І тільки торік згадалося, що під час навчання в Чортківському медичному училищі моя група із викладачкою Галиною Грицьків допомагала складати цеглу для будівництва величної споруди. Можливо, тому мені тут завжди спокійно і весело, а ноги самі ведуть хоча б на кілька хвилин щирої молитви.
– Чи любиш ти мене, Павле? – тричі запитував Ісус.
– Так, Господи!
– Тоді паси мої вівці і ягнята!
Ми, люди, мов ті заблукані овечки, на яких завжди чекає Бог. Чекає для покаяння, чекає для молитви, чекає для того, щоб любити кожного з нас.
Віра СИРОТА-ЯБЛОНЬ,
с. Звиняч Чортківського району.
Фото Віри Сироти-Яблонь, Максима Огородника, Ореста Лижечка та з відкритих джерел.
