Важко повірити, що таке відбувається у Тернополі…

У самому серці Майдану Перемоги, на історичному Загребеллі, всупереч усім законам логіки та здорового глузду хтось хоче забудувати зелений скверик…

Здається, що разом зі мною зростали ці дерева, адже я народився і виріс біля майдану, ходив у дитячий садочок, школу, біля майдану мешкаю сьогодні… Болить душа, бо здається, що разом зі знищенням цих насаджень відбувається знищення мого дитинства, моєї пам’яті, дитячих мрій і сподівань.

Розумію, що сучасний світ часто диктує абсурдні пріоритети, але ж ми повинні пам’ятати про духовні, культурні та естетичні цінності, які є вічними, бодай трохи дбати про красу нашого міста, бо нам та нашим дітям тут жити.

Колись там стояв танк (на фото), на початках Незалежності України цей воєнний символ забрали. Мешканці міста очікували, що на тому місці встановлять пам’ятник гетьману Івану Мазепі (до речі, вчора був його день народження), вулиця на честь якого пролягає поруч, або окультурять зеленими насадженнями та квітами. Вмикаю власний життєвий та водійський досвід і бачу тут лише пам’ятник чи сквер, а навколо нього – круговий рух автотранспорту без всіляких світлофорів. І зручно, і велично, і естетично, і практично.

Адже існують світові практики забудови міст, архітектурне, містобудівельне мистецтво. І на них треба орієнтуватися. Але ж ні…

Та гляньмо на світову практику, де подібного собі ніхто не дозволяє. Мимоволі перед очима виникають Рим, Відень, Мюнхен, Торонто, якими мав можливість подорожувати. Чомусь у цих містах – все на своєму місці. Роблю висновок: вулиця повинна бути вулицею, вокзал – вокзалом, парк – парком, сквер – сквером, а майдан повинен залишатися майданом.

Свого часу я був депутатом від цього округу, тому це звернення – не тільки крик моєї душі, а сотень мешканців мікрорайону «Дружба», які звернулися до мене, щоб якось вплинути на це зухвале рішення.

Інформація про зведення там закладу швидкого харчування шокувала. «Цього не може бути!» – повторював я. Ще недавно на засіданні містобудівної ради, де був присутній, всі одноголосно висловилися проти забудови Майдану Перемоги, аж раптом через місяць-півтора дізнаємося про зовсім протилежне рішення.

З болем у серці я звернувся до колишніх головних архітекторів міста, авторитетних і визнаних людей зі званнями і регаліями, справжніх зодчих: Будзика Василя, Водоп’яна Анатолія, Гебури Ігоря (нині громадянина США, колишнього тернополянина), Головка Ярослава, Головачка Олега, Нетриб’яка Михайла, Пуцентала Євгена, Сокульського Ярослава, Чепіля Данила з проханням дати відповіді на мої запитання. І попросив їх зробити це публічно.

Власне, звертаюся не тільки до них, а й до всієї спілки архітекторів області з проханням висловити свою чітку позицію і поділитися з громадою своїм професійним баченням не лише ситуації довкола Майдану Перемоги, а й майбутнього обличчя Тернополя у цілому.

Чотири роки тому українська нація раз і назавжди зробила свій доленосний вибір – європейський. Тож, спрямовуючи свої погляди на цивілізований Захід, ми у жодному разі не повинні діяти, як ординці – плюндрувати, спопеляти, викорчовувати… У цьому сенсі правильна, красива, сучасна забудова міст – визначальна ознака нашої цивілізованості. Чи притаманна ця риса тим, хто хоче знищити Майдан Перемоги? На жаль, поки що я (та й не тільки я!) не готовий ствердно відповісти на це зовсім нериторичне запитання.

Михайло РАТУШНЯК, м. Тернопіль.