Був празник П’ятидесятниці і до Єрусалиму зійшлися побожні прочани-іудеї з усіх кінців Римської імперії. Раптом серед них поширилася чутка, що ученики Ісуса Назарянина, недавно страченого за наказом прокуратора і внаслідок підступів первосвящеників, проповідують про Його воскресіння з мертвих, про те, що Він є справжній Месія.
Для єрусалимських священників і старійшин поява апостолів, їх проповідь і безстрашність перед загрозами були незрозумілі. Адже, здається, так недавно ці ученики покинули свого Учителя і порозбігалися, коли Його повели зв’язаним до первосвящеників. Звідкіль у Петра, що малодушно зрікався Ісуса, тепер з’явилася така твердість і сміливість? Хто міг вкласти в уста простих галілейських селян слова неймовірної переконливості? Правда, тіло Ісуса Назарянина зникло з гробу, а воїни, які стерегли запечатану печеру, розповідали про надзвичайні явища, що супроводжували цю подію. Але їм дали грошей досить, щоб вони мовчали, а учні Христа не давали про себе знати протягом кількох тижнів. Вони вірили у воскресіння Учителя, але не наважувалися говорити про це відкрито. Вони переховуються і, зібравшись, зачиняють двері, боячись ворогів.
І раптом така несподівана зміна, такі приголомшуючі події…
Те, що сталося у Єрусалимі на празник П’ятидесятниці, справді виходило за межі людського розуміння і звичних міркувань. У Сіонську горницю ввійшли прості боязкі галілеяни, а вийшли звідтіль провісники вселенської істини, готові навчати всі народи. Коли над апостолами спалахнули язики божественного полум’я, в їх серця проник вогонь Святого Духа. Тепер вони, сповнені мужності й рішучості, відкрито, перед величезним натовпом, проповідують про воскресіння Ісуса Розп’ятого, називаючи Його Месією-Христом. Це було діяння Духа Божого, Утішителя, обіцяного Господом, чудо П’ятидесятниці, явлення сили Його. Бог спочив на Своїй Церкві, всюдисущий і всенаповняючий прийшов і вселився в людських серцях, Творець з’єднався зі Своїм творінням.
День зішестя вогняних язиків на апостолів був лише початком безперервного зішестя Духа Божого у віруюче людство. Хіба не чудом була вся діяльність апостола Павла? Слабкий здоров’ям, він учинив те, що не під силу звичайній людині. Обходячи безмежні простори важкими дорогами, не один раз зазнаючи смертельної небезпеки, він утверджував Церкви по всьому Середземномор’ю – від Малої Азії до Іспанії.
Історія поширення християнства в перші століття життя Церкви зберігає чимало прикладів того, як люди, зміцнювані Духом Святим, виявляли справжні чудеса героїзму і стійкості. Це благодатне єднання Творця і створіння, споріднення з Духом Утішителем є невимовне блаженство, яке підносить людину від землі до неба.
Багато святих – як уславлених Церквою, так і відомих одному Богові, – досягли цього стану за свого життя. «Коли Дух Божий приходить до людини, – говорить Серафим Садовський, – і покриває її повнотою свого зішестя, тоді душа людини наповнюється невимовною радістю, бо Дух Божий наповнює радістю все, чого б тільки доторкнувся». Такою є таємниця постійного пасхального настрою тих, хто догодив Богові і одержав Духа, який усе наповнює радістю.
З того самого дня, коли апостоли зібралися в Сіонській горниці, у духовний світ увійшла нова сила. Ісус Христос сповістив Царство Боже, яке «не від світу цього», але утверджується в світі і, насамперед, у серцях людських.
Будьмо гідні тих благ, які подає нам Господь!
