Британець Генрі Марш, світова зірка нейрохірургії, про якого зняли документальний фільм “Англійський хірург”, презентував у Тернополі свою книжку. Вона про життя, смерть і те, як бути щасливим. Про українців у ній теж ідеться. Він приїжджає в Україну вже 24 роки й зізнається – вона зайняла багато місця в його серці. Генрі Марш до своїх 66 років встиг провести тисячі операцій на головному і спинному мозку і заробити безліч професійних нагород.
У 2007-му британський канал ВВС зняв про нього документальний фільм, який згодом отримав престижну американську премію Еммі. Два роки тому лікар випустив книгу “Історії про життя, смерть і нейрохірургію”, в якій поділився роздумами про свою медичну практику. Книга стала бестселером – за кілька місяців британці розкупили 170 тисяч примірників. Тепер по всьому світу видані або готують до виходу переклади на 17 мов. Зустріч з відомим лікарем у Тернополі організували в місцевій книгарні. Попри британську пунктуальність, сам автор спізнювався – обстежував пацієнтів. Тернополянам Генрі Марш розповів не лише про свою книжку. Власне, його історії теж про те, що хвилює кожного – про радість і біль, стосунки й співчуття, про гірку правду хвороби і крихку надію на щасливе життя.
“У Союзі дуже добре робили гармати, але не лікарні”
“Спершу я потрапив в Україну через цікавість, а не з бажання допомогти. У мій госпіталь у Лондоні зателефонував англійський торговець медичним обладнанням. Він мав ідею продавати його в Україні й вирішив взяти з собою когось із британських нейрохірургів. Телефоніст переключив дзвінок на мою секретарку. Вона просунула голову в мій кабінет і запитала, а чи не хочу я наступного тижня поїхати до Києва. Це був 1992 рік.
Ті часи були дуже цікаві для України. Я полетів до Москви, сів на поїзд до Києва. Пам’ятаю чудову картину, коли поїзд їхав через мости і я бачив сонячне світло, яке виграє на Києво-Печерській лаврі. Але умови в українських лікарнях були жахливі. Радянська медицина повністю програвала у порівнянні із західною. Радянському Союзові вдавалося дуже добре робити гармати і ракети, але він був слабкий в системі охорони здоров’я.
Протягом наступних кількох років я постійно приїжджав з Лондона в Київ, привозив медичне обладнання до Києва, допомагав у виконанні сучасної нейрохірургії. І багато місцевих лікарів приїжджали в Британію на навчання. На жаль, 20 років тому українським лікарям було набагато легше отримати англійські візи, ніж тепер.
“Кожна проблема – це можливості”
Я люблю свою роботу нейрохірурга і щасливий, що можу поділитися досвідом із колегами в Україні. Основна моя мета, коли працював в інших країнах, – допомагати лікарям ставати кращими. Україна постійно змінюється. Можна спостерігати надзвичайні зміни між 90-ми роками і тепер. Зараз медицина також прогресує. Але Україна все ще бідна в порівнянні із західними державами. Економіка поглинута корупцією. Нові труднощі через Донбас, через війну. Але кожна проблема – це можливості.
Я впевнений, що Україну чекає хороше майбутнє. Це молода держава. Вона дуже цікава, і я помічаю багато бажання в молодих людях втілювати хороші зміни. Я з радістю приїжджаю сюди. І хоча так і не вивчив українську мову, ця країна зайняла багато місця в моєму серці.
“Найкоротший шлях до щастя – робити інших щасливими”
Людське щастя і його залежність від грошей можна порівняти з вітамінами. Брак вітамінів спричиняє хворобу в нашому організмі. Але їх надмір теж не робить нас здоровішими. Більша кількість грошей чи речей не в змозі зробити нас щасливими. Багато антропологічних і психологічних досліджень вказують, що людське щастя – понад матеріальними цінностями.
Можна мати щасливу родину й розуміти ціль свого життя – і цього буде достатньо, щоб бути щасливим. Тому нам, лікарям, дуже легко бути щасливими, бо сумнівів у нашій місії й потрібності не виникає. Ми чудово усвідомлюємо, що немає нічого більш цінного, ніж життя людини. Зрозуміло, що не обов’язково бути лікарем, аби змінювати світ на краще. Найкоротший шлях до щастя – робити інших щасливими.
“Лише помилки дають можливість рухатись далі”
Я веду щоденник з 13-ти років. Останнім часом це для мене стало своєрідною самотерапією. Якщо дивитись на мою книжку поверхнево, то вона про нейрохірургію, про операції, але якщо зазирнути у неї глибше, то вона – про чесність. Про те, як важко і водночас важливо бути чесним. Оскільки моя професія пов’язана з життям та смертю, то кожна моя помилка може стати фатальною. Я щоденно живу у цьому і хотілося розповісти, як важливо визнати свої помилки. Лише помилки дають можливість нам вчитись та рухатися далі.
Дотепер я працюю нейрохірургом у Лондоні. Недавно купив зруйнований будиночок біля Оксфорду, абсолютно знищений, і почав його відбудовувати. Туди немає дороги, мушу паркувати авто за кілометр, тягти мішки з цементом і цеглою власноруч.
Чудово робити щось своїми руками. А особливо – ремонтувати. Я отримую найбільше задоволення, коли річ зламана, а мені вдається її полагодити. Хірургія теж трохи про це – ремонтувати людей, які поламані.
