Сергій Долгіх любив її, свою Софійку, понад усе. Там, на фронті, коли поруч розривалися ворожі снаряди, він думав про свою маленьку дівчинку, обіцяв приїхати незабаром на її день народження. Та 16 листопада минулого року Сергій загинув у найгарячішій точці бойових дій – під Нікишино на Донеччині. Йому було лише 34 роки.
Жителі села Заруддя на Збаражчині добре пам’ятають ті холодні осінні дні. Коли до села долетіла звістка, що не стало їхнього Сергія. Хоч він останнім часом жив з сім’єю і працював у Києві, у Зарудді Сергій був рідним. Тут він ріс, закінчив школу. Хлопця пам’ятали чесним, порядним, дуже добрим. Сергій багато займався спортом, захищав честь школи на різних змаганнях.
Коли хлопчикові виповнився рік, загинув його батько. Сергій став рідним сином для дядька, чоловіка рідної сестри його матері Миколи Катеринюка. У селі пригадують: пан Микола ніколи не робив різниці між своєю донькою Людмилою і Сергієм.
Хлопець закінчив Кременецький педагогічний коледж, Тернопільський інститут народного господарства (ТНЕУ), а згодом і столичний виш – Київський політехнічний. Працював у столиці тендерній палаті, а до тих трагічних подій очолював комп’ютерний відділ у Республіканському центрі сертифікації.
Коли почався Майдан, Сергій одразу став його активним учасником. Вранці він біг на роботу, а ввечері – на барикади. А потім написав заяву добровольцем в АТО. На початку вересня минулого року у складі 128-ї гірсько-піхотної бригади Сергій з побратимами вирушив на Схід. Про те, що вони були у найгарячіших точках, у тому числі й під Дебальцево, рідні дізнаються, коли хоронитимуть Сергія. Від хлопців, які були з ним там, поруч, у самому пеклі. Як і те, що Сергій рвався на передову, сам попросився на блок-пост під Нікішене, де сепаратисти жорстоко обстрілювали позиції українських воїнів.
21 вересня цього року, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, Герой повернувся додому. У щемливих спогадах односельців і друзів, у тихій сльозі і невимовній тузі рідних, у німому запитанні донечки: а де ж її улюблений татко? Тут, у Зарудді, на подвір’ї місцевої школи встановили пам’ятний знак з меморіальною дошкою Сергію. Чин освячення здійснили дев’ять священиків Збаразького деканату на чолі з благочинним отцем Іваном Лесиком.
− Війна забирає життя найкращих, найвірніших синів та дочок України, − відзначив директор Заруддянської школи Олександр Постумент. − Серед них і наш Сергій − справжній герой, мужній і безстрашний.
− Сергій зупинив ворога на Донбасі, щоб він не прийшов сюди, − наголосив, виступаючи, народний депутат Тарас Юрик. − Хоч не мав честі особисто знати Сергія, та сумую, що втратили такого земляка. Дякую матері, дружині і донечці Героя, схиляю голову перед їх втратою.
− Я знав Сергія всього два роки, − каже Іван Гарбуз, генеральний директор ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів», у якому Сергій Долгіх очолював комп’ютерний відділ, − але запевняю, що більш позитивної людини не зустрічав. Він був щирим, відкритим, товариським. Дай Боже кожному мати стільки друзів, скільки їх було у Сергія. Найбільшою ж його мрією було, щоб донечка жила у незалежній демократичній державі.
Друг та співробітник загиблого героя Юрій Москвін згадує, що Сергій завжди з готовністю відгукувався на всі прохання про допомогу, незважаючи на власну зайнятість.
− Він був талановитим програмістом, випромінював доброту, – зауважує Юрій. – Таких людей − одиниці. А ще Сергій був чудовим сім’янином, понад усе любив дружину і донечку. Водив Софійку на заняття з гімнастики, завжди цікавився її справами. Сергій пішов на війну, бо вірив, що своїм вчинком зможе принести користь Україні, сім’ї, друзям.
– Серце розривалося, коли Софійка, міцно стискаючи батьків орден “За мужність”, ковтаючи сльози, виконувала Гімн України на урочистому відкритті пам’ятного знака. Спогади про чудового і люблячого батька, фотографії та орден – це те, що свято береже Софійка, це те, що зігріває її маленьке, зранене горем і втратою найріднішої людини, серденько.
А ще дівчинка радіє, що їй вдалося здійснити таткову мрію – завдяки волонтерам вона влітку побувала в Італії, куди мав завезти її батько, а також почала грати теніс, як татко цього хотів… Софійка звертається до українців: “Я вас попрошу, моліться за тих, хто загинув і за тих, хто в зоні АТО”.
Росте славна донька українського народу, гідне продовження батька-Героя, – написала у Фейсбук заступник голови Збаразької РДА Світлана Боднар.
Зіна КУШНІРУК.
