Олександр Гаврилюк із Шумська почав виготовляти музичні інструменти через скрипку Страдіварі, яку його батько привіз із Німеччини після закінчення Другої світової війни. Всередині інструмента чоловік побачив напис “Stradivari 1720”, але досі не знає, чи насправді це творіння геніального майстра. Мистецтвознавці сумніваються у цьому, адже у 19-20 століттях в Чехії та Німеччині було мільйони підробок. Та натхненний ім’ям видатного італійця чоловік почав робити власні інструменти.
Медові дошки та верстат діда
Ця клопітка справа настільки захопила пана Олександра, що він присвячує їй весь вільний час. До виготовлення інструмента підходить особливо ретельно. Насамперед вишукує деревину. Найкраще годиться сосна, липа, явір, клен. Потрібно, щоб дерево було старе та добре висушене. Матеріал для музичних інструментів знайшов на старій пасіці, якій більше ста років. Там дошки добре висушені і пахнуть медом.
А ще пан Олександр знайшов у рідному селі верстат свого прадіда. Лишень коли почав робити скрипки, згадав про цю старовинну річ, якій вже більше 200 років. Привіз додому і тепер працювати набагато легше. Адже досі робив усі деталі лише своїми руками.
– Скрипку виготовляю маленьким різцем, – розповідає майстер. – У жодному разі не стукаю по ній, щоб не пошкодити. Корпус повинен бути ідеально гладкий, щоб звук ніде не затримувався і плавно виходив назовні. Роблю інструмент в абсолютному спокої та ніколи не вживаю перед цим алкоголю.
Скрипка для внучки
Олександр Гаврилюк працює в Шумському районному будинку культури. Він очолює народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Данилів Град». Має музичну освіту, грає на баяні та на скрипці. Тому про інструменти знає багато.
Першу скрипку чоловік робив майже рік. Сьогодні прем’єрне творіння майстра – у його онуки. Дев’ятирічна Софійка з дідусевим інструментом ходить до музичної школи Шумська. Вже три роки навчається у класі скрипки. Каже, що дідусем гордиться. У дівчинки підростає молодший братик. Він поки що любить лише слухати гру сестрички, але якщо захоче опанувати скрипку, дідусь виготовить інструмент і для нього.
Надихнув Страдіварі
63-річний Олександр Гаврилюк охоче розповідає, як батько привіз з фронту в 1945-му році скрипку. Пам’ятав про неї ще з дитинства, любив слухати, як грав тато. Батьків трофей роздивився уже в дорослому віці. Вразив підпис майстра всередині інструменту – Антоніо Страдіварі з Кремона.
Чи справжній це Страдіварі, шумчанин не знає. До спеціалістів батькову скрипку не возив. Та й у Тернополі таких експертів немає, а на фахову експертизу потрібні гроші.
В оселі Гаврилюків скрипки на почесному місці. Дві Софійчині, батькова і власного виробництва. Зараз пан Олександр працює ще над одним творінням, тому за кілька місяців колекція поповниться.
Дружина майстра радіє заняттю чоловіка. Пані Тамара зізнається, що спершу всі в родині скептично поставилися до його захоплення і не вірили, що скрипка зазвучить. Однак Олександру все вдалося.
– Кажу чоловікові: зробив одну скрипку, змайструєш другу. Куди подінеш – продаси чи комусь подаруєш? Відповідає, що робить для душі, – усміхаєтсья пані Тамара.
Свої інструменти майстер, як Страдіварі, підписує. На деці є прізвище, рік виготовлення і місце. А ще спеціально ставить хрест. Бо вважає, що скрипки – це живі істоти, які мають голос, серце і душу.
На прощання пан Олександр та Софійка заграли нам красиву українську мелодію. Проникливий голос скрипки пройняв вже з перших акордів. Адже зроблена вона руками і з щирим серцем. Жоден китайський виріб не зрівняється з творінням Олександра Гаврилюка. Його скрипки справді мають душу.
Юля ТОМЧИШИН.
