Андрій Петришин з хутора Драгоманівка Купчинецької територіальної громади (колишній Козівський, а тепер Тернопільський район), був мінометником однієї з військових частин. У березні хлопцеві виповнилося лише 27 років. У нього було багато планів і мрій. Та російські окупанти забрали молоде життя. 20 серпня Андрій загинув, захищаючи Україну і нас з вами, у Запорізькій області.
У невтішному горі мама Богдана, тато Михайло, брати Василь і Михайло. Ніколи вже не обіймуть вони свого Андрійка. Для батьків їхній добрий, працьовитий, люблячий син був справжньою опорою, надією і розрадою…
Односельці, друзі, знайомі не можуть повірити, що Андрія більше нема. Йому б тільки жити, любити, одружитися, народити дітей. Але… Жителі громади на колінах, зі сльозами на очах зустріли свого Героя. Остання дорога додому для Андрія була заквітчана сумом і болем.
«Герої не вмирають! І так з уяви виринає образ ідеалізованого супервоїна, такого недосяжного і чужого. Але сучасні лицарі, воїни світла і добра не такі. Вони серед нас. Це чоловік, син, брат…
Це сусідський хлопчина, який ще недавно ходив повз ворота, жив, працював, мріяв, але не встиг… Чия в цьому вина? Його, бо осиротив матір? Воєнкомів, бо принесли повістку??? Ні, причина у клятих ординцях, які нищать усе найкраще, бо не здатні цього досягти.
Герої не вмирають???? Вмирають, лишаючи невимовний біль у серцях рідних!!!! Герої вмирають, заради майбутнього кожного з нас!!!! Герої вмирають, а нам нарешті варто замислитися чому.
Можливо, ми замало зробили чогось для них? А може, ми забулися, що зараз війна? А може, наші власні меркантильні інтереси нам затьмарили розум і серце? Герої вмирають, а ми пам’ятаймо не ЧОМУ? А для ЧОГО!!!!
Андрій Петришин… Скромний і тихий хлопчина!!! Герой серед нас!» – ці, сповнені болю, слова написала у фейсбуці сусідка українського захисника Оксана Данькевич.
Поховали воїна на кладовищі у Купчицях, що неподалік Драгоманівки. Вічна пам’ять Герою! Нехай у Вічності було легко і світло твоїй душі, Андрійку! Пам’ятаймо ціну нашої перемоги!
