“Бачила, як вмирають з голоду люди”
Український народ за всю свою історію часто піддавався утискам різними державами, системами. Австро-Угорщина, Польща, Радянський Союз… Усе це змушувало українців шукати прихисту та захисту далеко за межами своєї Батьківщини, аби уберегти себе й рідних від небезпеки вдома. Однією з таких країн стала Канада. За кількістю українців там її сміливо можна назвати другою Україною, адже має найбільшу в світі українську діаспору.
Наші емігранти почали активно перебиратися в Канаду ще з 19 століття й заробляли авторитет серед її населення чесною працею, розумом та щирістю. Багато переселенців стали воістину великими людьми по той бік океану. Серед них наша землячка Ольга Семака (Тихоступ). З нагоди 125-тої річниці перших поселень українців у Канаді варто згадати історію цієї неймовірної жінки, нашої землячки, що зробила великий внесок у канадсько-українські відносини. Усю інформацію взято зі спогадів внучки Ольги Семаки, пані Ірини Кузь, і сімейного архіву.
Ольга Семака (Тихоступ) народилась 1905 році у селі Дичків, поблизу Тернополя, та була прикладом іще змалечку: вона майстерно поралась по дому та завжди охоче бралась за науку. Росла маленька Ольга у багатодітній сім’ї, їх у батька матері було аж дев’ять, проте у ті важкі часи лише четверо змогли подолати життєвий шлях до старості. Вона бачила, як вмирають з голоду люди, і поставила собі мету – вберегти родину від таких мук. Саме це наштовхнуло її на думку виїхати в Канаду. У 1921 році Ольга була зовсім юною, але через величезне бажання допомогти близьким змогла підкорегувати свої документи, приписавши собі 2 роки.
“Працювала на фермі, доїла 30 корів”
Ще зовсім юною Ольга покинула батьківський дім і оселилася у місті Вінніпег. У 1928 році до Канади вирушив чоловік її сестри Параскевії – Степан Корчовський. Щоправда, для життя він обрав Торонто. У Канаді вони починають тісно спілкуватись. Степан опікувався Ольгою, оскільки вона з дитинства мала проблеми зі здоров’ям.
Спочатку Ольга працювала на фермі Гренькова в Рассел Ман, де доглядала та доїла 30 корів, піклувалась про дітей і займалась домашнім господарством. Так пройшли перші два роки Ольги в Канаді. Згодом, вечорами, працювала у ресторані Бачинського на околиці Портредж і вулиці Форт. Опісля почала працювати у «Гармент фекторі» швачкою.
На початку 50-тих Ольга почала активно листуватись зі своєю українською родиною. Лише в 1954 році змогла вислати їм першу матеріальну допомогу.
У 1967 році вперше відвідала свій рідний край. Приїхавши додому, на Тернопільщину, у село Товстолуг, Ольга Семака познайомила своїх рідних із своїм чоловіком, якого вона зустріла у Вінніпегу, Пилипом. Провідала усю родину: сестер Параскевію та Софронію, брата Ярослава. До речі, усій родині Тихоступ дуже сподобався Пилип Семака. В одному з листів до Ольги її сестри писали, що їх дуже здивував глибокий розум та освіченість Пилипа.
“Мала вплив на те, як ставився Канадський уряд до українців”
У 1969 році стається біда, що знову приводить Ольгу в батьківський дім. Загинув її добрий друг та опора, чоловік її сестри Парасковії Степан Корчовський. Вона приїздить уже на могилу до людини, що допомагала їй у всіх її починаннях. Горю Ольги не було меж, стільки її поєднувало зі Степаном, адже саме він познайомив її з чоловіком Пилипом.
Щодо особистого життя Ольги, то воно було надзвичайно контрастним: дитинство було дуже тяжким, діти не мали засобів до існування. Але за листами Ольги можна зрозуміти, що вона була дуже прогресивною дівчиною. Вийшовши заміж за Пилипа Семаку, Ольга так і не змогла народити йому дітей, тому всю свою любов віддавала рідним в Україні. Вона повністю присвятила себе роботі. Її чоловік Пилип Семака був одним із засновників видавництва The Winnipeg Tribune у Вінніпезі, а також керував першою жіночою газетою української діаспори в Канаді «Калина». Ольга Семака стала її репортером. Вона легко поєднувала інформаційні, аналітичні статті на одній шпальті, що свідчило про її високий професіоналізм та постійне бажання удосконалюватися. Коли чоловік захворів, Ольга працювала на власному підприємстві «Терра Нова конфекчіонарі» на розі вулиць Мейн та Інкстер булевард. Варто зазначити, що Ольга Семака була однією з засновниць Організації українок Канади ім. Ольги Басараб і разом зі своїми колегами мала вплив на те, як ставився Канадський уряд до емігрантів з України.
“Створювала центри допомоги сиротам і дітям-інвалідам”
Протягом життя наша землячка передавала багато матеріалів Українському музею Канади для підтримки національної свідомості наступних поколінь, що народяться від українських батьків уже в Канаді. Власними силами створювала центри допомоги сиротам та дітям-інвалідам під патронатом Організації українок. Пересилала кошти на підтримку таких проектів, як «Надія», «Діти Чорнобиля».
Але з роками болі в кістках та суглобах лише посилювались. Почались сильні мігрені. Кузен Пилипа Семаки Назарій Яремчук – музичний геній, народний артист УРСР – відіслав свого брата Дмитра на допомогу Ользі, адже сам Дмитро через протистояння радянській владі міг опинитися у засланні. Дмитро пильнував хвору Ольгу вдома, а згодом, після смерті Пилипа, у домі опіки.
Після ряду обстежень виявилось, що у Ольги Семаки – хвороба Альцгеймера. З її листів до родини можна зрозуміти, що самопочуття було надзвичайно поганим: «На старість не стає ні фізичних, ні моральних сил. Я з Пилипом не моцні. Продали хату, бо надто велика й тяжко по ній ходити. Хочемо купити таку, аби без другого поверху, маленьку», – відверто, з останніх сил пише Ольга своїм сестрам в Україну.
На 90-річчя Ольги Семаки прийшло чимало видатних постатей: Ніна Лугова – голова Організації українок Канади ім. О. Басараб у Вінніпегу та інші члени цієї організації; журналісти видань українських емігрантів у Канаді «Фрі Прес», «Жіночий Світ» та «Новий Шлях». Вражає також кількість високопосадовців, з якими Ольга Семака товаришувала впродовж свого життя у Канаді, а саме: генеральний губернатор Канади Роман Гнатишин, прем’єр-міністр Канади Браян Мелруні, губернатор провінції Манітоба.
“Вони пережили занадто багато”
Ірина Кузь, онука Ольги Семаки, яка сьогодні мешкає у селі Товстолуг на Тернопільщині, народилась у 1947 році у в’язниці, де на той час була заарештована слідчим відділом УМДБ у Тернопільській області її мама Антоніна – племінниця Ольги Семаки. Парасковія Корчовська – рідна сестра Ольги Семаки – виховувала Ірину 10 років, поки Антоніна була на засланні у Сибіру. Сама ж Ольга була вимушена виїхати з України.
Вони пережили занадто багато, але кожен по-своєму боровся за право бути вільним і з честю носити звання – українець. Кожен з нас повинен прагнути працювати для того, аби розвивати Україну. В цей час, коли нашій державі так потрібна наша підтримка, будьмо справжніми українцями, пам’ятаймо наше коріння та, на жаль, сумну історію для того, аби своїми руками прокладати шлях у краще майбутнє.
Приклад бабусі Ольги Семаки завжди у мене в серці, і ця рушійна сила змушує мене йти до своєї мрії.
