Незабутньою незабудкою згадуй мене, коли відчуватимеш, що зовсім сам, коли дивитимешся у вікно і бачитимеш лише тіні…
Але не зараз, не тепер – нехай відстояться почуття, як вино чи коньяк.
А тоді, тоді… уже буде можна.
Але, не трояндою, не айстрою, не калою, навіть не хризантемою, чи орхідеєю… Ні. Незабудкою. Ти казав, що я з тих жінок, яких потрібно розгледіти, бо їх не видно у натовпі, вони не виділяються, не «упадають в очі», але, коли уже розгледів – то назавжди. Тому… згадуй мене… незабудкою.
Непомітною, незабутньою…
Неля ДРИБОТІЙ.
