Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколаю…
Свято Миколая це – улюблене свято не тільки української дітвори, а й дорослих. Адже, прокинувшись вдосвіта, ми знаходимо під подушкою ті «миколайчики», на які заслужили впродовж року.
У народі побутує леґенда, що в ніч із 5 на 6 грудня св. Миколай ходить у супроводі ангелів і роздає слухняним дітям подарунки, кладучи їх під подушку. На свято Миколая діти прокидаються вдосвіта і знаходять під подушкою ті «миколайчики», на які заслужили впродовж року. З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Напередодні Миколая багато тернополян встановлюють різдвяну ялинку. На Тернопільщині це свято відзначають дуже урочисто. Адже на честь св. Миколая названо багато храмів, є каплички і фігури.
Отже, помандруємо населеними пунктами з назвами Миколаївка. На Бучаччині село Миколаївка вперше згадане у 1850 році. Перший житель, який переселився із села Губин на пагорби, звався Миколаєм, від цього й за переказами пішла назва села.
Є ще хутір Миколаївка, який належить до села Лисичники на Заліщанщині. У 1952 р. тут налічувалося 17 дворів з населенням 56 осіб.
У церкві Пресвятої Трійці с. Красне на Гусятинщині є відреставрована в срібному окладі чудотворна ікона святого Миколая. Чудотворна ікона Св. Миколая також є й у однойменному храмі с. Печірна на Лановеччині.
Як атеїсти намагалися знищити пам’ять про святого Миколая
Оскільки Миколай був один із найшановніших святих, його фігури були встановлені у понад сотні населених пунктів краю. Тому за часів комуністичного атеїзму після фігур Божої Матері нелюди-атеїсти найбільше знищили фігур святого Миколая, намагаючись стерти з пам’яті галичан навіть його ім’я, бо «дєдушку мароза» аж ніяк не приймали галичани, а продовжували вшановувати св. Миколая.
Нині фігури святого Миколая-Чудотворця є у с. Лапшин (1994 р.) на Бережанщині, у містах Копичинці та Хоростків, с. Самолусківці (за кошти односельців-емігрантів з Канади) Гусятинщині, селах Пилява (1904 р., у 1950-ті рр. зруйнована, 1992 р., реконструйована), Язловець (1992 р.) Бучаччині, Буряківка, Іване-Золоте, Нагоряни, Ставки, Солоне (1992 р.) Заліщанщині, м. Збараж, Залужжя (поч. 20 ст., за часи атеїзму зруйнована; відреставрована і встановлена поблизу місцевої школи у 2015 р.), Верняки (1858), Нижчі Луб’янки (поч. 20 ст., у центрі села), Мала Березовиця (1864), Стриївка, Травневе, Чагарі-Збаразькі (кін. 19 ст.), Чернихівці (поблизу дороги, що веде на с. Охримівці) Збаражчині, смт Залізці, Білківці (1990 р.), Вертелка, Городище, Гаї-Розтоцькі, Жабиня (1881 р.), Панасівка, Ренів (споруджена молоддю села в 2005 р.) Зборівського, Голгоче і Старе Місто Підгаєччині, Дарахів, Ладичин (1886 р., фундатор – Іван Зелінський), Сороцьке Теребовлянщині, Дубівці (на подвір’ї церкви, пошкоджена), Йосипівка (1870 р.) Тернопільського, Шманьківці Чортківського районів. Також у м. Бережани на вулиці Т. Шевченка та інших населених пунктах краю.
Фігури святого Миколая були встановлені у селах Тернопільщини й на відзнаку різних подій. Наприклад, у селі Дітківці на Зборівщині встановлена на честь скасування панщини. У селі Глещава на Теребовлянщині фігуру св. Миколая спорудили на кошти селян у 1861 р., коли страшна інфекційна хвороба забрала десятки життів. Саме тоді селяни вирішили поставити пам’ятник св. Миколаю. І сталося чудо – хвороба відступила. За часів комуністичного режиму фігура була знищена, відновлена у 1998 році.
Атеїсти нищили не тільки фігури св. Миколая, а й церкви, названі на честь цього найулюбленішого святого. Так, у смт Коропець церква Святого отця Миколая, збудована у 1786 році, перебувала на обліку як пам’ятка архітектури, але і це не зупинило войовничих атеїстів. У 1964 р. її знесли відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих.
Але з пам’яті народу віру стерти неможливо. Тому зі здобуттям незалежності фігури, храми, каплички не тільки відновлювали і реставровували, а й споруджували нові.
Емігранти з Тернопільщини найбільше шанували святого Миколая
Серед українців святий Миколай завжди був одним з найшанованіших. І навіть українські емігранти були причетні, що перші храми закордоном назвали на честь святого Миколая.
До речі, перша на американській землі українська служба була відправлена у день святого Миколая 19 грудня 1884 р. уродженцем с. Яблунів, що на Гусятинщині о. Іваном Волянським в місцевості Шенандоа (штат Пенсильванія, США). З ініціативи І. Волянського, який став першим українським греко-католицьким священником у США на честь св. Миколая назвали й першу українська організацію в Америці, створену в 1885 р. – товариство взаємодопомоги «Братство Святого Миколая».
Сьогодні храми Святого Миколая зведені українськими емігрантами є не лише в країнах Європи, а й Австралії, США, Канаді, Бразилії тощо.
Святий Миколай – покровитель дітей, студентів, водіїв, моряків, рибалок, мандрівників та подорожніх.
Наші прадіди вірили, що Святий Миколай також опікун миру. Тож знову ж таки просимо для України якнайшвидшої перемоги та такого бажаного миру! І Хай святий Миколайчик оберігає усіх українських захисників, які нині на передовій, у холоді, в окопах, боронять Україну від варварів 21 століття.
Ой глянь, глянь на Вкраïну рiдну,
Ой глянь, глянь на змучену, бiдну.
Ми тебе, всi люди, молим:
Проси в Бога ти ïй долi,
Миколаю!..
Ой проси долi для Вкраïни,
Ой нехай встане iз руïни.
Доля й щастя най витає,
В славi й волi хай засяє,
Миколаю!..
Віктор УНІЯТ, журналіст, історик, краєзнавець.
