Зараз на основі світлин реставратори вносять корективи у відновлення фортеці. “Наш ДЕНЬ” дізнався, чим живе один із найвитриваліших серед усіх замків України.
Саме події навколо Збаразької фортеці стали одним з поворотних етапів визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького. Однак твердиня, вік якої сягає сотень років, пережила випробування і славою, і недбальством.
– На кінець 19 століття, коли замок прийшов у запустіння, у ньому зберігали солому й сіно, хоча раніше Вінцентій Потоцький тримав тут величезну галерею картин, – розповідає заступник директора національного заповідника “Замки Тернопілля” Руслан Підставка. – Любов шляхтича до карт і жінок знівелювала це надбання, і колекція була продана через борги, за які довелося ще тривалий час розраховуватися його синам.
Як виглядала фортеця (у період Першої світової війни вона була знищена російськими військами – підпалена, а каземати підірвані), – непросте питання, на яке реставратори шукають відповідь. Замок, яким ми його знаємо, збудували в 17 столітті брати Юрій і Христофор Збаразькі. Попередню фортецю, на три століття старшу, зруйнували татари. Новий замок був прикордонним військовим об’єктом, і художники, фактично, не робили його замальовок.
Нову сторінку в історії фортеці відкрив фотоархів, який передали нащадки колишніх власників Збаража.
– На початку минулого століття Збаражем і містом володіли брати Еміль і Якуб Явеци, – розповідає пан Руслан. – У нас побували їхні нащадки. Вітольд Федорович Яцковський замешкав у Польщі, а з Франції приїхала внучка Явеца, Марія-Ірина. Обоє вже літнього віку. Вони відвідали Збараж як родинне гніздо, заходили в будинки, де жили їхні предки. Приміром, наш готель “Гетьман” – там була приватна резиденція Еміля Явеца. Марія-Ірина передала нам родинний фотоархів. У ньому багато світлин того часу, вони справді раритетні. А для нас це дуже важливо, бо дозволяє вносити корективи у відновлення замку.
Відбудова фортеці почалася лише у 1984 році…
Стан її був плачевний: після знищення лишилися основні стіни, навіть покрівлі не було. Про те, щоб не лише відновити будівлю, а й відтворити атмосферу, почали задумуватися вже у незалежній Україні. Збаразький архітектор Юрій Вербовецький розробив проект реставрації інтер’єрів замку. Вирішили, що нададуть їм такий вигляд, який вони могли б мати у 18 столітті, коли фортеця належала магнатам Потоцьким і пережила час свого найбільшого розквіту. Оскільки колекції Збаразького замку були знищені, то при реставрації орієнтувалися на сусідів. За аналог взяли інтер’єри Підгорецького замку і Вавеля у Кракові, у яких відображені тогочасні тенденції стилю.
Зараз Збаразька фортеця – це портал крізь кількасотрічну історію. Для туристів відкриті органний зал, блакитна та оливкова їдальні, де збиралися шляхтичі. Відновили білокамінний і дзеркальний зали, гардеробну та інші примішення. У багатьох представлені різноманітні експозиції. Є зали іконопису, вишивки, нумізматики, дерев’яної скульптури та зброї, серед якої є автентична, знайдена під час розкопок на території Збаража, а частину реконструювали фахівці з львівського “Арсеналу”. Надзвичайно люблять туристи – і малі, й великі – зал тортур.
– Ми сформували його з огляду на те, що тортури застосовували під час національно-визвольної війни проти козаків, – каже Руслан Підставка. – Але в нас представлені різноманітні знаряддя тієї ж інквізиції. На щастя, інквізиції тут не було, але така експозиція користується популярністю, особливо в школярів, тому вирішили зробити для наших молодших туристів. Робили все наші збаразькі майстри.
Особливу популярність замку приніс фільм “Вогнем і мечем”…
Після виходу в 1999 році масштабної екранізації роману Генрика Сенкевича інтерес до Збаразької фортеці ще більше зріс, у тому числі з боку іноземних (насамперед, звичайно, польських) туристів.
Влітку 1649 війська Богдана Хмельницького півтора місяці тримали в облозі польський гарнізон у Збаражі. На допомогу полякам прийшла армія Речі Посполитої на чолі з самим королем Яном ІІ Казимиром. Хмельницький, залишивши під Збаражем для видимості невелику частину свого війська, атакував поляків під сусіднім Зборовом і вже фактично взяв короля в полон, але йому довелося відступити через зраду свого союзника, кримського хана Іслам-Гірея. В результаті було підписано Зборівський договір, за яким Волинь, Поділля і Полісся відійшли Польщі, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства.
– Туристи з Польщі приїжджають сюди подивитися на місця бойової слави їх предків, – каже Руслан Підставка. – За різними підрахунками, сили поляків в оточенні становили від 10 до 15 тисяч, а з татарської сторони і Богдана Хмельницького численність військ досягала від 90 до 150 тисяч, тобто переважала майже в 10 разів. Те, що поляки витримали облогу й не здали замок, вважається для них героїчним минулим.
За словами Руслана Підставки, для українців Збаразька фортеця є прикладом того, що не потрібно робити, аби стати справді незалежними.
– Думаю, що з часом український народ відійде від того принципу, що для своєї незалежності слід запрошувати когось на допомогу, – зауважує він. – Богдан Хмельницький запрошував десятки разів татар, які десятки разів його зраджували. Дорошенко запрошував турків на встановлення незалежності. У 1954 році ми запрошували росіян. Мені завжди згадуються слова: хто визволить кого, той рабом зробить, хто визволиться сам, той вільним буде. Якщо ми навчимося самі себе звільняти, у тому числі від моральних пут, то будемо справді незалежні й самостійні.
Тим часом Збаразький замок щодня запрошує у минуле…
У період свят і численних фестивалів тут можна зустріти людей в автентичних середньовічних костюмах. Тоді епоха споруди відчувається якнайкраще. З вікна можна подивитися на романтичний парк і міст, який веде до замку над урвищем. Та й з вікон можна не виглядати. Не менш захопливими є масивні стіни, відреставрований інтер’єр і особливий запах таємниці та давнини.
