«Хвали мене, моя губонько…» Саме так можна охарактеризувати надокучливі оди деяких місцевих ЗМІ, у яких оспівують зусилля місцевої влади з «капітального ремонту Тернополя».
Насправді чимало позитивних перетворень останніх років хоча й роблять файне місто привабливішим для гостей, але не завжди комфортнішим для самих тернополян. А особливо це стосується впорядкування прибудинкових територій і дворів. Щоб не бути голослівним, наведу лише один типовий приклад того, як комунальники поспіхом відрапортували про черговий зданий об’єкт, залишивши після себе суттєві огріхи.
Так сталося, зокрема, на тернопільській Алясці. Торік ремонтники на славу потрудилися, щоб змінити внутрішній двір на вулиці Вишневецького, 3, 5, 7 – встелили бруківкою пішохідні доріжки, заасфальтували під’їзну дорогу… Зараз тут затишно і привітно. Уже цього року таких же змін на краще зазнала сусідня прибудинкова територія на вулиці Володимира Великого, 10. Можна лише тішитися, що, вийшовши з під’їзду, люди вже не перестрибують, як зайці, через калюжі та не нищать своє взуття, зашпортавшись за іржаву арматуру. Проте, щоб їм дістатися з одного двору в інший, все ж доведеться забруднитися. Справа в тому, що кільканадцять метрів пішохідної доріжки, яка з’єднує будинки на Вишневецького з багатоповерхівками на Володимира Великого, так і не дочекалися рук ремонтників. Тут повністю зруйноване тверде покриття, навіть у суху погоду не зникають замулені калабані, стирчить, замасковане опалим листям, каміння. Ще значно гірше мешканцям з Вишневецького, 7 добиратися до своїх сусідів на Володимира Великого, 8, а звідти – на зупинку громадського транспорту. Тому, щоб не застрягнути у болоті, місцеві винахідники встелили своєрідну «дорогу життя» старими бетонними плитами, знятими з підвіконь у власних квартирах. Чому ж про ці елементарні зручності для мешканців не подбали ті, хто за своїми посадовими обов’язками повинен опікуватися благоустроєм?
Пригадую, після того як комунальники завершили облаштування двору на Володимира Великого, 10, тут ще довший час лежали блоки невикористаної бруківки. З неї діти «будували» замки, фортеці, розкидали її по дитячому майданчику. Тож невже ці залишки нині модного у Тернополі покриття не можна було використати, щоб сполучити двори? Невже це настільки дорого чи затратно у часі?
Капітальний ремонт Тернополя… За своїм прямим визначенням слово «капітальний» – дуже важливий, основний, головний. У даному ж випадку про такий ремонт не йдеться. Як і про «капітальну» реконструкцію бульвару Куліша, де по кілька разів за рік підсипали пісок під встановлену сяк-так бруківку, щоб вона не провалювалася. Як і про «капітальне» асфальтування проїжджої частини дамби Тернопільського озера, яке вже тріщить по швах.
Відремонтувати капітально – це не просто «помітити територію» своєю присутністю. І тут міській владі, її підрозділам, проектантам та й самим комунальникам ще потрібно навчитися бути професіоналами, а ще більше – захотіти робити все на совість, як для себе, а не заради піару у замовних публікаціях.
