Немає нічого дивного у тому, що останніми роками в людей дедалі більше прокидається інтерес до пізнання минувшини рідного краю. Представники старшого покоління, очевидно, пам’ятають, як у недавні тоталітарні часи перепоною на цьому шляху була система, котра силоміць змушувала громаду припадати до надуманих комуністичних «джерел». Диво дивне, але в періодиці кінця 70-х-80-х років минулого століття не знайдемо і згадок про те, що Шумськ належить до найстаріших містечок теперішньої Тернопільщини…
А воно ж і справді так є. Звернімося, приміром, до «Літопису Руського». На одній із його сторінок можна прочитати таке: «И сам же Володимир приступил бяше ближе к Шумску і убоящеся ляхове и угре». Історики припускають, що цей запис зроблено наприкінці грудня 1149 року. Принаймні, такий висновок з’являється після аналізу літописних фактів. Важливим, на мою думку, є те, що ніхто із серйозних дослідників цього не заперечував. Отже, вже хоча б на основі цієї літописної згадки можемо ствердити, що за часом першого писемного свідчення Шумськ може пропустити перед собою лише Теребовлю і Микулинці (тодішній Микулин). Тепер про інше. Можемо висловити здогад, що поселення з’явилось тут набагато раніше? Може, навіть за кілька десятиліть до того, як втрапило у поле зору літописця.
Версія? Не заперечую! Але вона не є проявом кислого місцевого «патріотизму», а логічним розрахунком. Бо літописці, як правило, згадували про найпомітніші поселення чи місця, де побував князь. А вони не могли постати на голому місці за короткий відрізок часу. Крім того треба врахувати ще два моменти. Маю на увазі близькість до водних джерел і захищеність від набігів завойовників. Варто, мабуть, сказати ще й про таке.
Якщо в той час були тут якісь інші помітні поселення, то і про них неодмінно згадали б. А те, що місцина, де знаходився літописний Шумськ, здавен ранила до себе людей, не викликає заперечень. Скажімо, у книзі письменника і краєзнавця Гаврила Чернихівського «Кременеччина від давнини до сучасності» є згадка про те, що у Брикові (неподалік Шумська) було виявлено сліди стоянки представників пізньопалеолітичної культури. Відомо також, що до IV-III тисячоліть до н.е. належить діяльність племен Трипільської культури, стоянка їх була в Онишківцях (біля Шумська). Та й навіщо говорити про якісь поселення поблизу теперішнього містечка, коли й в ньому добряче «наслідили» давні люди. З деяких письмових джерел можна дізнатися, що трипільська стоянка була і на території теперішнього райцентру. Слід, мабуть, мовити, що у ХV-VІІІ століттях до н. е. тут знаходили прихисток племена тишинецько-комарівської культури. Вони, до речі, вели осілий спосіб життя, займалися землеробством. А ще дбали про ліпну кераміку, додаючи до глини биту перепалену крем’яну масу. Так стверджувала ще у 1976 році у книзі «Північне Прикарпаття і Західна Волинь за доби раннього заліза» Лариса Крушельницька, яку називають однією з найвдумливіших дослідниць того періоду. Коли говорити про це, то не можна оминути увагою і того факту, що в Шумську було знайдено два срібних динари імператора Антоніна. Ця знахідка істотно доповнює наші уявлення про життя та побут племен Черняхівської культури, без яких неможливо уявити V—II століття до нашої ери. Та повернімося до літописного Шумська. Зрозуміло, що Давні документи промовляють до нас багато.
Та водночас мусимо ствердити, що археологічні розкопки спроможні істотно доповнити картину древнього Шумська. Одним із перших збагнув це вчений-історик Володимир Антонович, здійснюючи їх в околицях Шумська наприкінці XIX століття. Це твердження, звісно, має підґрунтя. Адже існують його праці про місце розташування древнього Шумська, які були опубліковані у 1901-1902 рр. Ще один цікавий факт. Разом із ним у розкопуваннях брала участь його дружина Катерина, яка теж була істориком і після смерті чоловіка упорядкувала його спадщину та видала її. Між іншим, там є чимало згадок про літописний Шумськ. Чи не тоді науковими виданнями почала блукати версія про три городища, які могли бути місцезнаходженням древнього поселення? Дослідники стверджували по-різному. Але всі вони сходилися на думці, що городище мало бути на правому березі річки Вілія, бо лівобережний Шумськ виник через півтисячоліття з часу першої писемної згадки.
Та, напевне, вже можна поставити крапку над «і» у суперечці про місцезнаходження літописного Шумська. Адже в 2003-му ар-хеологічна експедиція під орудою Марії Ягодинської з Тернополя на високій горі біля Шумська локалізувала дитинець, окольне місто і передмістя давнього руського городища. Що ж являв собою дитинець? Розкопки засвідчили, що він містився на вершечку гори і був укріплений високим валом та ровом. Так, до речі, виглядали і резиденції інших тогочасних князів, які на той час уже були відомі археологам. Та не тільки про це з’явилася можливість говорити. Стало також зрозумілим, якою була роль трьох майданчиків на пагорбі. Саме звідси князівські дружинники могли обстрілювати дорогу і підступи до дитинця. Оборонне значення мали також тераса і схили.
Ще один вельми несподіваний висновок можна зробити. Перше городище на цьому місці з’явилося ще у І тисячолітті до н. е. Але згодом його покинули. І тільки у XII столітті (вже нашої ери) вали були підсипані, а дитинець набрав вигляду такого, яким його знайшли археологи. Мусимо сказати і про таке. Саме розкопки дали можливість говорити, що поселення досягло найбільшого розвитку у ХІІІ столітті. Можливо, в часи Василька Романовича і було споруджено церкву святого Симеона, відомості про яку збереглися. Прикро тільки, що і досі точно не знаємо, де вона конкретно знаходиться. Багато також можуть розповісти знайдені фрагменти глиняного посуду, скляні та мідні браслети, хрести-мощовики, ножі, сокири, серпи, наконечники стріл… Ще декілька слів про висновки, які підказали розкопки. Вчені схиляються до думки, що городище на верхньому житловому майданчику було захищене високим частоколом. А нижче від дороги та річки існували два ряди валів та ровів.
Багато можна теж казати про передмістя ремісників і поселення селян, які обслуговували князівське місто. А завершимо розповідь про далеку минувшину ще однією згадкою про той час. Із «Літопису Руського» можна взнати, що у битві на Калці загинули князь Шумський Святослав Інгваревич і його брат Ізяслав Інгваревич. Сумні ці рядки. Але й вони яскраво свідчать про велич князівського міста у XIII столітті. Адже однозначно можна сказати, що ніякої згадки і не було б, якби не йшлося про поселення з помітним впливом на тодішній суспільний устрій.
