Вхід Господній в Єрусалим – це перехідне двунадесяте свято, тобто одне із головних християнських свят, у які ми згадуємо ключові події новозавітної історії. Вхід Господній в Єрусалим описують всі чотири євангелісти. Він завжди святкується в неділю, що передує Великодню. Слідує відразу за Лазаревої суботою, ці свята тісно пов’язані між собою.
Весною 30-го року н. е., напередодні єврейського Великодня, прокуратор Іудеї Понтій Пилат приїхав у місто, щоб, у разі необхідності, запобігти заколоту серед місцевого населення – підданих Римської імперії. На Великдень до столиці стікалися юрби народу, це було головне у році іудейське свято.
Ісус Христос, як і всі іудеї, також вирушив до Єрусалиму. Одразу після чудесної події – Він воскресив свого померлого друга Лазаря. Багато людей бачили це диво і переконалися: Ісус – той самий Месія, на Якого так довго чекав Ізраїль. Він піде на царський престол і звільнить країну від влади язичницького Риму.
Саме за народну любов іудейські первосвященики були злі на Христа. Хто Він такий, щоб називати себе Месією? – думали вони. Первосвященики вирішили вбити і Його, і Лазаря, «бо заради нього багато іудеїв приходили і вірували в Ісуса».
Незважаючи на гнів первосвящеників і ніби на підтвердження народних надій на нового царя, Христос вирушає до столиці. Це відбувається за шість днів до Великодня. Але, на превеликий подив, Він в’їжджає в міські ворота не на коні, не з мечем, як належить революціонеру-визволителю, а на ослику. Цей ослик, на якому сидить Ісус, є символом того, що Царство, яке Він проповідує людям, не від світу цього.
І все одно його зустрічають, як царя. Люди тріумфують, вони щасливі. Дорогу під копитами ослика встеляють пальмовими гілками, тим самим воздаючи Христу царські почесті. Кричать: «Осанна! Благословен Той, Хто йде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! («Осанна» означає «Рятуй нас»).
Пройде кілька днів, і той же натовп, розчарований тим, що Христос не скинув Римське панування, вимагатиме: «Розіпни, розіпни Його!».
Опинившись у Єрусалимі, Спаситель попрямував до Храму і вигнав звідти всіх, хто продає та купує. Перекинув столи торговців зі словами: «Написано, – дім Мій домом молитви наречеться; а ви зробили його вертепом розбійників». Народ слухав Христа із захопленням; до нього підходили за зціленням сліпі та каліки.
Увечері Христос покинув Єрусалим і повернувся до Віфанії разом із учнями та народом, який пішов за Ним. Там, у домі Лазаря, Він переночував. Наступного дня розпочався період, який ми називаємо Страсною седмицею.
«Не я б’ю, верба б’є…»
Напевно, кожен з нас пам’ятає з дитинства веселу приказку “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень”. Це одна з основних традицій Вербної неділі, святкування якої тісно пов’язано зі світлим Христовим Воскресінням.
Наші предки називали Вербну неділю також Вербицею. Це було популярне народне язичницьке свято, яке, з приходом християнства на територію сучасної України, злилося із важливою християнською подією – входом Господнім до Єрусалима.
Неодмінним атрибутом свята є саме вербові гілочки, які спочатку освячують в храмі, щоб потім ними жартома “побити” рідних та друзів.
Це свято було дуже популярним ще в давні часи. Віряни йшли до храму на богослужіння, а потім освячували гілочки верби. Пізніше деякі з них садили у саду чи на городі. Історики вважають, що ця процедура мала більше символічне значення, наче очищувала поле від негативу.
Інші гілки ставили в хаті біля ікон. Люди вірили, що освячена верба допомагає захистити оселю від води та вогню, дарує мешканцям міцне здоров’я. Тому гілочки обов’язково зберігали аж до Вербної неділі прийдешнього року.
У Вербну неділю в церквах проводять святкові служби та святять вербу, яка символізує прийдешню весну і відродження всього живого.
Колись господарі, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу садили на городі або в полі кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту несли до хати і ставили на покуті під святими образами.
Заставши в хаті того, хто проспав вранішню службу, били його свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Вважається, що гілки верби, освячені в церкві, наділені великою духовною силою й допомагають позбутися багатьох хвороб. Тому немовлят купали у воді з вербовими бруньками, хворі люди використовували вербу для лікування. Вербою били по тілу, примовляючи: «Святий Дух, через вербу входь – хворобу відводь. Верба прийде – хворобу віднесе».
У народі також вірили, що гілки верби захистять будинок від пожеж і повеней, а його господарів – від хвороб, бідності й негараздів.
Що не можна робити у Вербну неділю
Цього дня не можна їсти м’ясо, яйця і молочні продукти, оскільки ще триває Великий піст. Однак на честь свята дозволяється невелике послаблення – можна їсти рибу.
Також не варто займатися важкою фізичною працею. Присвятіть день відпочинку та богослужінню.
