Він був єдиним сином у заможних батьків, які дбали, щоб він був вихований у побожності та християнських чеснотах. Його батьки передчасно померли, а ним заопікувався дядько, який був єпископом того міста. Бачачи добрі прикмети племінника, дядько після належної підготовки рукоположив його в сан священика. Св. Миколай, будучи священиком, в пості та молитві ревно працював для Святої Церкви. Найголовніше, він помагав людям у різних їх потребах, дуже часто так, щоб вони того не знали. Хоч як він не ховався зі своїми добрими ділами, але люди про них довідувалися. Велику спадщину, яку Миколай отримав від батьків, він роздав бідним і потребуючим. На славу Божу св. Миколай зложив весь маєток, а Господь нагородив його великою силою творити чудеса.
Вперше це виявилося, коли він вибрався до Палестини, щоб помолитися в тих місцях, де жив і проповідував Ісус Христос. У час подорожі кораблем по Середземному морі зірвалася страшна буря, що загрожувала великою небезпекою для корабля. Св. Миколай, у своїй щирій молитві, звернувся до Бога про помилування і визволення від нещастя. Нараз буря на морі затихла й небезпека минула. Подорожні, які бачили силу молитви св. Миколая, не могли мовчати, коли прибули до м. Олександрії, і слава про нього широко рознеслася.
Повернувшись із Святої землі, св. Миколай вирішив всеціло віддатися молитві і постові, а тому вступив до монастиря. Одначе, недовго св. Миколай був у монастирі. Одного разу у сні йому появився Христос, який подав йому Євангеліє, а Богородиця покрила його омофором. При цьому почувся голос, який наказував йому залишити монастир та іти між людей. У цьому часі помирає архієпископ Ликії. Зібрані єпископи цієї провінції спочатку не могли з-поміж себе вибрати архієпископа Мира, та, наставлені Духом Святим, вони вкінці вибрали св. Миколая на це становище. Ставши архієпископом міста Мир і цілої провінції Ликії, св. Миколай був близьким до всіх: батьком сиротам, порадником засмученим, заступником покривджених та великим доброчинцем.
У час переслідування християн імператором Діоклетіаном, св. Миколай був ув’язненим. Але і у в’язниці він щиро проповідував слово Боже і допомагав ув’язненим. Повна свобода для християн прийшла з проголошенням визнання християнської віри в 313 р. імператором Констянтином. Але спокій в церкві був порушений виникненням різних наук, незгідних з Євангельським навчанням, а між ними єресі Арія, який навчав про різноістотність Сина Божого з Отцем. Був скликаний перший Вселенський Собор в 325 р., на якому св. Миколай як архієпископ Мир разом з св. Афанасієм обстоювали Євангельську науку.
Повернувшись із Вселенського Собору в Нікеї, св. Миколай віддано працював у своїй єпархії, наставляючи у вірі свою паству.
Коли ж Господь покликав великого угодника свого в небесні обителі, то його любов і милосердя до людей на землі ще більше зросли. Його святе ім’я призивають у молитвах не тільки християни, але й представники інших вірувань у скрутних випадках життя. Християнська історія зберігає численні розповіді про чудесні явлення святителя Миколая та його благодатну поміч тим, що призивають його.
Він і тепер невидимо допомагає тим, хто з вірою, безсумнівною надією та любов’ю звертаються до нього в молитвах, і благодатно охороняє їх.
