Сьогодні в гостях у «Нашого ДНЯ» відома тернопільська дизайнерка, волонтер, тендітна і водночас сильна жінка Оксана БАЧИНСЬКА. Уміє дарувати радість іншим, і заради цього жертвує не лише власні кошти і час, а щире тепло свого серця. А ще – творить цікаві оригінальні речі, які замовляють модниці навіть з-за кордону.
«У нинішній ситуації дрібниць не буває»
З пані Оксаною ми зустрілися у минулу неділю. Україна разом зі світом якраз відзначала Міжнародний день волонтера. Власне, з цього і розпочалася наша розмова.
– Оксано, ви з перших днів, коли в Україну прийшла біда, почала допомагати на війні нашим воїнам. Жертвували власні кошти, залучали до цього друзів, знайомих і просто небайдужих людей. А от наш президент якось так обмовився, що волонтери – це добре, але Україна виграла би битву і без них.
– Мене дуже зачепили ці слова, як і багатьох інших. Тому що я дуже люблю свою Україну. Мала пропозиції залишитися працювати і в Америці, і в Англії. Але я хочу бути тут, вдома, і щоб усім жилося краще. І свій вклад у те роблю, хоча ніколи не афішую. Вважаю, це мій обов’язок, якби всі доклалися – перемога настала б швидше.
– Ви – відомий дизайнер. До вас навіть з-за кордону приїжджають клієнти, щоб замовити брендові речі. Однак разом зі своїм колективом ви кидали все і шили для бійців теплу білизну, форму.
– Ми шили і багато чого іншого. А ще виходили на друзів з Канади, Італії, інших країн, які передавали через нас бійцям АТО різні потрібні речі, наприклад, берці, бронежилети. І ми старалися, щоб усе потрапило за адресою. А знаєте, що мене іще вражає? Хлопці, чоловіки, які приїжджають звідти, з самого пекла. Вони приходять до нас і повертають ті бронежилети, кажуть, може, комусь іншому знадобиться. Раніше такого не було. Це і відповідальність за когось, і бійці розуміють, що волонтери і люди вичерпалися. Що дуже складно зараз назбирати кошти, і вони з розумінням до цього ставляться.
– Ви сказали: вам передавали потрібні для бійців речі з Канади, з Америки…
– Ми використовували різні джерела інформування. Інтернет, Фейсбук, люди бачили, що я працюю. Один одному переказували. Наприклад, ми шукали, хто б допоміг нашим бійцям з протезами. Знайшлися канадійці українського походження. Звичайно, вони прислали спеціаліста, який контролює це все. Але це великий плюс, тому що їхні протези більш дієві, вони можуть замінити руку чи ногу. Людина може повноцінно повернутися до життя.
– Ви кажете – ми. Це – хто?
– Я сама нічого б не зробила. Ми – це, в принципі, усі небайдужі люди, мої працівники. Розкажу такий епізод. Зателефонував мені один чоловік. Повідомив, що у нього в гаражі лежить декілька тисяч недошитих шкарпеток. Мовляв, хочете – приїдьте, заберіть. І я забрала. Ми дошили їх. Перші шкарпетки поїхали у 66-й мобільний госпіталь разом з машиною, яку ми придбали в рамках проекту чергового «Гаражного розпродажу». Бійці дякували і жартували: от закінчиться війна, приїдуть усім госпіталем і розцілують нас за шкарпетки. Я про те, що у нинішній непростій ситуації дрібниць не буває, важлива будь-яка допомога.
– Власне, ви були ініціаторкою «Гаражного розпродажу».
– Так, я займалася організацією цього проекту. Його мета була допомогти нашим захисникам на Сході. Ніхто не вірив, що з того щось вийде. Коли я запропонувала ярмарки з продажу вживаних, може, комусь вже і не потрібних вдома, а комусь корисних і цікавих речей, мало хто у це вірив: кому треба старе? Та люди підхопили цю ідею, несли раритетну техніку, сувеніри, національний одяг, твори мистецтва, оригінальні марки, поштові листівки… Найцікавіші «лоти» ішли з «молотка». І ми з однодумцями із об’єднання «Самопоміч» вже на першому розпродажі зібрали 46 тисяч гривень – на авто для хлопців на передовій. Потім робили ще подібні заходи – придбали ще два автомобілі. Недавно, 29 листопада, завдяки «Гаражному розпродажу» купили та переобладнали «бусика» для 66-го мобільного госпіталю. Особлива подяка за допомогу Лілі Мусіхіній, а також одному тернополянину, який допоміг частиною коштів.
«Найголовніше – зробити когось щасливим»
– Пані Оксано, ви – лауреат багатьох загальнонаціональних конкурсів, володар Гран-прі за розробку нових технологій і розробку сучасного дизайну у легкій промисловості, вас було визнано керівником року… Ви самі зізналися, що вам пропонували роботу за кордоном.
– На різних імпрезах завжди цікаво бувати, адже пізнаєш щось нове, обмінюєшся досвідом. Справді, я отримала пропозицію контракту на п’ять років роботи за кордоном. Із дуже гарною зарплатою, житлом – я відмовилася, це мені чуже. Знову скажу: я люблю свій край, хочу бути зараз тут, зі своїми людьми. Хоч не всі мене зрозуміли, як дехто не розуміє, для чого я займаюся волонтерством. Навіть близькі знайомі інколи запитують: навіщо воно тобі? Я таким людям просто нічого не пояснюю.
– Ви також долучаєтеся до багатьох благодійних проектів. Зокрема, допомагаєте Тернопільському дитячому будинку для дітей шкільного віку.
– Це така болюча тема. Цим дітям, обділеним батьківською любов’ю, особливо потрібні свята. Для тих, хто закінчує школу, я стараюся, щоб на випускному балу вони були найкращі. Шиємо плаття зі свого матеріалу і від душі. Це, напевне, найголовніше, – когось трошечки зробити щасливим. А взагалі у цьому будинку – чудові викладачі, вихователі, психологи, хоч у них дуже складна робота – любити чужих дітей, давати їм родинне тепло і надію.
– Ви їздили і на Схід…
– Так, коли придбали перший автомобіль з гаражного розпродажу. Мене вразило, в яких умовах живуть наші бійці, але наскільки вони патріотично налаштовані. Я побачила і зрозуміла, буду ще більше допомагати, скільки зможу. Бо поки ми будемо кивати один на одного чи державу, вони чекають.
– Може, нам треба відправляти туди, на передову, усіх депутатів, і тих, хто ішов в депутати і давав різні обіцянки? Наших чиновників, міністрів…
– Можливо, бо по-іншому я не знаю, чи вони зрозуміють людей. Вони повинні поїсти тієї каші, яку хлопці їдять, побути в їхніх умовах. Взагалі, прикро, але зараз і влада, і ми, здається, збайдужіли до чужого горя. От ми зустрічаємо домовини із хлопцями, які загинули, зустрічаємо наших Героїв, щоб віддати останню шану. Ще недавно це анонсувалося у ЗМІ, оприлюднювалося державними чиновниками. Боляче, але дуже мало людей стало приходити. І нашої влади щось я не бачу на тих зустрічах. В основному приходять волонтери. А взагалі, я думаю: кожен повинен себе змінити. Тоді ми зможемо змінити країну. Треба кожному починати з себе.
«Треба досягати того, що подобається»
– Пані Оксано, давайте трішечки поговоримо про вас як відомого дизайнера. Жінку, яка дарує радість іншим. Ви – тендітна, вродлива…
– Я досить наполеглива, вперта жінка. Чесна. Людина слова. Якщо сказала – зроблю. Родом я із села Скоморохи Тернопільського району, зі звичайної простої сім’ї. Батько загинув, коли мені було 18 років. І відтоді я повинна була сама собі заробляти на хліб. Мама мусила більше допомагати старшому брату, який вчився у той час в університеті на медичному факультеті в Москві. Але я не опустила руки. Це якось, навпаки, мене підштовхувало. Спочатку пішла у політехнічний інститут, тому що мама казала, що мені потрібна вища освіта. Але я в душі завжди щось малювала, шила. У 7 класі вже мала плаття, які пошила для себе і для подружок. В інституті я провчилася рівно місяць. А тоді кинула і пішла проситися у Тернопільське третє училище на швачку. Це вже пізніше я здобула ще дві вищих освіти, а тоді мама не могла мене зрозуміти ніяк.
– То у чому ж секрет успіху Оксани Бачинської?
– Треба досягати того, що подобається. Я починала з однієї швейної машинки, одного оверлогу, старенького стола – пригадуєте, такі були у кожнім домі – поліровані і розкладалися. От я на ньому і кроїла. Та вже скоро стало тісно – мені, моїм ідеям, мріям. Тепер у нас власна майстерня, просторий магазин, сучасне обладнання.
– Кожній жінці хочеться бути модною…
– Багато чого починається з одягу: можна зробити жінку молодшою, старшою, елегантною. Можна заховати якісь недоліки, а можна навпаки. Зараз, до речі, модні кольори: глибокий вишневий або марсала, сині холоднуваті, морські відтінки, рожево брудні. У моді вироби з оздобленням – шкіряні, з якісних замінників, з вишивкою. Дуже цікаві чоловічі вироби. Можна, наприклад, поєднати вишитий галстук і з туфлями, прикрашеними орнаментом. Оригінально і стильно. Жінкам також пропонуємо туфлі, сумки, плаття, оздоблені вишивкою. Візерунки, до речі, розробляємо самі.
– А у вільну хвилинку?..
– Спішу до мами. Готую щось смачненьке для своїх домашніх. Печу із синами медові-сирні пряники, навіть розмальовую їх вручну. Наприклад, перед Новим роком такими смаколиками можна прикрасити ялинку. Магазинні торти не зрівняються з моїм «Київським». Раніше часто їздила на різні виставки, презентації, а зараз ті гроші, які на це використовувала, віддаю на АТО. Краще на добру справу.
– За такі гарні справи Українська православна церква Київського патріархату нагородила вас медаллю «За жертовність і любов до України».
– Дійство відбувалося у Золотоверхому Свято-Михайлівському Соборі. І це особлива для мене нагорода. Взагалі, хочеться, щоб нарешті був мир. Щоб наші діти, внуки жили у квітучій, по-справжньому незалежній Україні. Я вірю – так і буде.
Зіна КУШНІРУК.
