Володимиру Волянюку цікаві люди – їхні емоції та психологія. Сутність людини, вважає він, можна побачити на чорно-білих світлинах. Тому з допомогою фотоапарата тернополянин ловить чарівні миті життя та розгадує таємниці емоцій. В об’єктив хлопця потрапляють і зовсім незнайомі йому люди, але він уміє побачити, чи є вони щирими насправді.
Володимир навчається у Тернопільському педагогічному університеті, а весь вільний час присвячує своєму захопленню. Він мріяв про власний фотоапарат ще з дитинства, але займатись улюбленою справою почав лише півтора року тому.
– Ще в школі мій вчитель англійської мови завжди із собою носив крутий фотоапарат. Я ще тобі захотів мати саме такий, – згадує він.
Як зізнається Володимир, його першою “робочою машиною” була проста й дешева “мильничка”. На кращий фотоапарат не вистачало грошей. Просити необхідну суму в батьків він не хотів, вирішив, що назбирає сам. За літо зібрав потрібну суму й купив омріяну техніку.
На професійні навчання Володимир не ходив, але велике бажання зробило своє. Він тільки робить перші кроки в світі фотографії, проте друзі і знайомі вже по достоїнству оцінили його майстерність.
Хлопець починав із кольорових фото. Але з часом захопився чорно-білими світлинами, які нікого не залишають байдужими.
– На таких фото краще видно нашу сутність, без зайвих контрастів і “бліків”. На чорно-білих світлинах я бачу істину. Бачу людину, не заховану за вуаллю примарних кольорів і масок. Бачу правду, красу, глибину.
У хлопця вже назбиралася ціла колекція чорно-білих світлин. Переважно Володимир займається портретними роботами. Найчастіше у його об’єктив потрапляють випадкові люди, які прогулюються вуличками, або діти на різних концертах чи святах.
Часто вечори хлопця проходять за комп’ютером, під час перегляду фотографій. Світлини, каже він, це своєрідна машина часу, адже вони переносять нас у минуле й допомагають згадати найдрібніші деталі.
– Фото для мене – це мить, яка допомагає згадати щось сумне чи радісне із життя, – каже він.
У колекції Володимира є багато емоцій: радість, сум, захоплення, страх і подив. Проте найбільше його надихають щирі усмішки. Тому найлегше фотографувати дітей, які по-справжньому показують свої почуття, впевнений студент.
На його думку, випадковість – запорука хорошого моменту зафіксованого на фото. Коли людина переходить кудись, вдивляється, не думає про камеру. Змусити людину відкритись і бути щирою неможливо. Вона сама має захотіти бути відвертою з камерою.
Хлопець каже, що найкраще братися до роботи з натхненням, адже без нього нічого не вдасться. Саму ж фотографію Володимир порівнює з живописом. Аби створити гарне полотно, треба вміти знайти щось особливе у буденному світі. Так само і з фото. Аби зробити вдалі кадри, не потрібно багато теорій і навчань. Головне – відчувати світ і творити від душі.
Катерина ПОЛІВЧАК.
дуже красиво! що не кажіть, а існує магія чорно-білого фото! класно!