Хто б не хотів зустрітись і поспілкуватись з найщирішими, найприємнішими, відкритими та доброзичливим людьми. Такі враження справили на тернополянку балійці.
Нещодавно Наталя Лучка повернулась із мандрівки з острова Балі та поділилася з нами своїми враженнями.Які вони? Як вони живуть? Чим займаються? Про що мріють? Чи знають вони про Україну?..
Манго, апельсини, кокоси…
Серед тисячі островів Індонезії найпопулярнішим місцем відпочинку є острів Балі. Мешкає на ньому понад 4 мільйони людей. Балі – це дім індуїстських меншин Індонезії, майже 90% населення сповідує індуїзм.
Острів розташований на південь від екватора, клімат тут вологий. Коли починається сезон дощів, з неба ллє щодня по кілька годин. Температура в середньому 35 градусів, порівняно з нашим кліматом – спекота.
Повсюди вулканічні гори, з дерев можна зривати плоди манго, апельсинів, кокосів і багато інших екзотичних фруктів, які у нас взагалі не відомі.
Коли вперше потрапляєш на цю землю, здається, ніби опиняєшся в іншому світі.
Середній заробіток і найпрестижніша професія
Зарплата у балійців у середньому 250-300 доларів. За своїми статками вони більш-менш рівні: немає дуже багатих і дуже бідних, і у цьому їх не порівняєш з українцями. Найкраще живуть у них лікарі, цю професію балійці вважають найпрестижнішою. Навчання там платне, тож, незважаючи на традицію, дітей балійці народжують не більше п’яти, бо важко доведеться потім здобувати освіту і шукати їм роботу.
На всі покоління – чотири імені
Балійцям не потрібно вигадувати та запозичувати імена для своїх дітей. У них віками актуальними залишаються чотири імені, причому кожне говорить про те, якою є дитина по рахунку в сім’ї. Якщо п’ята – називають її, як першу, і так далі. Така традиція нині все ще поширена на острові й викликає подив у туристів.
Балійське мистецтво та храми на воді
Вірування й традиції балійців – важлива частина їх повсякденно життя. Острів славиться прекрасними храмами, вони біля кожного будинку, на вулицях і навіть на воді.
Справляють враження екзотичні танці місцевих жителів та їхня оригінальна музика. Справжній захват викликають вправні рухи танцівниць і незвичні інструменти, на яких споконвіку грають балійці.
Садити рис – не картоплю копати
Вирощування рису – основна діяльність жителів острова. Туристам пропонують долучитись до справи, яка приносить балійцям дохід. Насправді це дуже важка праця. Під палючим сонцем вони вручну орють і садять, жнуть і збирають. Ми спершу розорювали ріллю на полі, а потім молоді саджанці рису запихали просто в те болото. Так вони засаджують цілі плантації – напівзігнуті, ноги весь час в гумаках, а то й босоніж.
Біля боліт багато москітів, ці комахи заважають працювати, а їхні укуси дуже болючі. Спеціальні засоби не завжди допомагають, і на тілі залишаються сліди від укусів.
Щоденні клопоти балійців
Я змогла відчути справжнє буденне життя балійців, провівши день в селі Tunjuk. Вузенькі вулиці, лівосторонній рух, одноповерхові будинки – щоб не вище їхніх храмів – так виглядає село на острові. Мешканці за зростом невисокі, виглядають молодо і дуже схожі між собою. У будні вони одягнені у простий одяг, незвично те, що чоловіки носять довгі спідниці. А от у свята, яких у них дуже багато, вбираються у костюми, жінки роблять яскравий макіяж – це їхнє мистецтво. Нас пригощали смачними обідом у посуді зі шкаралупи кокосу. Взагалі, вони дуже вміло сервірують стіл. Власноруч з бананових листочків роблять своєрідні посудини і навіть плетуть з них скатертини.
Захотів розлучитись – сідай до в’язниці
Живуть балійці великою родиною на одному подвір’ї, але в окремих будинках. Коли молода пара вирішує одружитись, нижче будують власну хату, але перед тим обов’язково споруджують храм для своєї сім’ї. День посвячення храму – як у нас празник, тому й свят у них багато. У дітей у школі навіть канікули тривають лише один місяць, бо протягом року стільки свят, що й вчитися ніколи. Розлучатись балійці не звикли, бо весілля – дороге задоволення, і як стільки грошей можна марно витратити? Тим більше, офіційно розлучення можна отримати аж за 5 років.
Але вихід завжди є. Мешканці села жартома відповідають, що можна сісти до в’язниці на 1,5 року – і процес розлучення значно пришвидшиться.
Двоколісний транспорт і півнячі бої
Заїжджаючи в село, ми бачили, як ціла сім’я – батько, мама і троє дітей їхали на мотоциклі. Не знаю, як вони всі помістилися, та головне, їм не потрібні вишукані автомобілі чи якийсь громадський транспорт. Вони насолоджуються вільною поїздкою і на мотоциклі.
Взагалі люди там добрі й мирні тому, тому поліція часто просто-таки «нудиться» без роботи: вони п’ють каву, тримають півнів на руках, як ми кішок чи собак. А ще півнів, крім ролі домашніх улюбленців, використовують для справжніх видовищ – півнячих боїв.
Мандри джунглями: кокоси, какао-боби і пекучий перець
Прогулянка джунглями – одне з того, що обов’язково мусить зробити турист на Балі. Місцеві жителі вгостили нас молоком зі щойно зірваного кокосу: один з них швиденько, без будь яких кріплень, піднявся по стовбурі на 5-6 м вгору і в зубах приніс плід. На смак він терпкий і холоднуватий, це зовсім не такі кокоси, як ті, що продають у нас.
А ще можна побачити какао-боби, які там ростуть на деревах. І чорний перець – він у них страшенно пекучий.
Похоронні обряди
Померлих балійці спалюють, бо, за їхніми віруваннями, людина постійно перероджується. Тож дозволений лише процес кремації. Але він не під силу місцевим, адже коштує близько 10 тисяч доларів. Цю суму вони ділять на кількох. Небіжчиків спочатку ховають у землю і чекають, поки їх назбирається хоча б п’ять, а потім викопують тіла й усіх разом спалюють.
Ніжність на публіці – під забороною
Балі за неймовірні краєвиди називають островом богів. Але щоб мандрівка вдалася, потрібно знати кілька речей про його культуру, звичаї та людей.
Заходячи в храми, слід одягати довгий одяг. Балійці дуже серйозно ставляться до всього, що стосується духовності. Проявляти любов, ніжність на публіці – заборонено. Люди там скромні і засуджують будь-які прояви пристрасті.
Якщо хочете зробити комплімент балійцю, з яким обмінюєтеся чимось, достатньо брати або давати щось двома руками. А от передавати лівою рукою не можна – це для місцевих образливо. Також не показуйте пальцем на будь-що.
Чи знають вони про Україну?
Ми для балійців – екзотика. Як це так – білі люди у них на острові, та й ще світлокосі. І як з ними не сфотографуватися! Одні просили нас зробити спільне фото, а інші просто на вулиці фотографували. А Україна для них – це Кличко, бодай лише він, але знають!
Наталя КОЛОДІЙ, Соломія БУРДАШ.
