Незвичайний музей створив у селі Ішкові Козівського району тернопільський музикант і колекціонер Петро Катола. Він зібрав у ньому музичні інструменти зі всього світу. Стіни музею завішані cкрипками й трубами, дудочками різноманітних форм і кольорів, у кутках причаїлися гітари й етнічні барабани. У колекції пана Петра – вже більше сотні музичних інструментів: духові, ударні, смичкові. Є серед них і доволі екзотичні, привезені з Африки, Австралії чи Азії.
Зіграє і на лютні, й на барабані
Чоловік розповідає про кожен інструмент, і зіграти може також на кожному. А почалося все з родинного захоплення.
– У мене батько і двоє братів – музиканти, – каже пан Петро. – Колись ми навіть грали разом. Вдома завжди були музичні інструменти, тож саме вони стали першими експонатами колекції. То були баян, труба, тромбон. А згодом мешканці села почали приносити свої інструменти, які припадали пилом у них вдома. З часом я почав цілеспрямовано збирати експонати. Тож тепер у музеї є музичні інструменти, незвичні для нашого краю.
До пана Петра вони потрапляли різними шляхами: деякі йому дарували друзі, інші він купував сам через інтернет-магазини. Іноді раритетні речі продають дівчата, що вийшли заміж за іноземців. Одна з наших співвітчизниць продала музиканту арабські барабан і лютню.
– Мабуть, її новоспечений чоловік постійно грав на цих інструментах, тож вона вирішила позбутися його минулого, – жартує музикант. – А кілька днів тому з Єгипту привезли мені ефіопську дудку та барабан. Зараз я більше цікавлюся автентичними народними інструментами, маю примірними практично зі всіх континентів.
«Трембіти» з… Австралії
Окраса музею – африканські барабани. Вони різні і на вигляд, і за звучанням. Такі інструменти й досі використовують африканські шамани під час різноманітних ритуалів. Є також індійський барабан з тисячолітньою історією – мриданга. В індуїстських релігійних течіях він вважається одним із восьми священних музичних інструментів.
Серед екзотичних експонатів – дзвіночки з кокосів, бамбуку, шкіряні вироби з піском і склом… За словами пана Петра, часто походження інструмента можна прослідкувати за матеріалами, з якого він виготовлений. Наприклад, у колекції тернополянина є джиджериду – автралійський родич української трембіти. Таку трубу виготовляють з деревини, прогризеної зсередини термітами в пору засухи. Аборигени простукують стовбури, знаходять найбільш підхожі за звуком. Зрізають, за потреби прочищають зсередини і декорують.
Окремої розповіді варті дримби – маленькі інструменти, що мають форму підківки з тоненьким металевим прутиком посередині, з якого і видобувають звук. В Україні вони поширені на Гуцульщині, а в пана Петра є ще й дримби з В’єтнаму, Китаю та Малайзії.
З допомогою звуку лікують
– У багатьох народі музичні інструменти тісно пов’язані з релігійними віруваннями, – продовжує колекціонер. – У музеї можна побачити співаючу чашу, яку східні народи використовують для медитації і навіть лікують з її допомогою різні недуги. На вигляд це звичайна чаша, та коли взяти її в руки та провести над нею паличкою, вона починає вібрувати. Мене як музиканта цікавить інше – тембр, звучання інструментів, адже в кожній країні вони різні та мають свою специфіку.
Серед назбираного є справжній раритет – терменвокс. Це прототип сучасних синтезаторів, винайдений на початку ХХ століття. Грати на ньому важко, адже керування передавачем звуку відбувається за допомогою рухів руки. Щоправда, і нині його застосовують деякі рок-групи задля спецефектів.
Звичайно, серед розмаїття екзотичних інструментів є і українські сопілки, цимбали, бандури… У кожного з них – своя історія. Привертає увагу скрипочка, яка належала священику з Глибочка Борщівського району. З нею отець пройшов усе життя у непрості повоєнні та радянські часи. Є акордеон музиканта-віртуоза з Ішкова. Колись, розповідає пан Петро, у селі був свій духовий оркестр. Заснований на початку минулого століття, він проіснував до шістдесятих років. Музикантів оркестру нині можна побачити на світлинах, які доповнюють колекцію.
Унікальний музей на ентузіазмі
Повернутися у минуле й помандрувати навколо світу, слухаючи розповіді про інструменти різних народів, можуть всіх охочі. На екскурсії в музей, які проводить пан Петро з родиною, часто приїжджають школярі. Для дітей, які найчастіше чують музику зі своїх мобільних телефонів, «живі» інструменти стають справжньою дивовижею.
– Наші діти зараз мають стільки електронних забавок, що їх важко зацікавити тією ж скрипкою чи бандурою. Але коли починаєш розповідати історію інструментів, показувати, як вони звучать, хлопчики й дівчатка затамовують подих, – каже пан Петро.
Імпровізовані концерти для гостей музею пану Петру допомагають влаштовувати донька Оленка та син Олексій, які вчаться в музичній школі. Відвідувачі, при бажанні, можуть і самі зіграти. Адже, зауважує музикант, інструменти повинні звучати, інакше втрачається з ними зв’язок.
Незвичайну колекцію Петро Катола збирає вже більше десяти років, музейну експозицію впорядкував відносно недавно – роки півтора тому. Подібних музеїв, та ще й у сільській місцевості, в Україні одиниці. Ентузіаст із Тернопільщини і надалі планує поповнювати колекцію та відкривати для всіх охочих чарівний світ музики.
Антоніна БРИК.
