Юлія Якимчук використовує для ялинкових іграшок унікальну техніку петриківського розпису
Традиційним рослинним орнаментам, якими ще кілька століть тому розмальовували речі й хати в селі Петриківці на Дніпропетровщині, вона надала сучасного колориту. Її квіти на склі – дуже ніжні, наче вкриті легкою памороззю. Такі іграшки навіть поміж зими перетворять оселю у казковий сад.
Петриківський розпис – це вже національний бренд України, який Європа визнала нематеріальною спадщиною людства. У ньому безліч символів, які в давнину були оберегами. Вважалося, у кого хата ліпше розмальована – у того й життя краще буде.
– Ця давня техніка дала поштовх для розвитку багатьох інших, нею можна що завгодно розписати, навіть нігті, – розповідає Юлія Якимчук. – Я познайомилася з петриківкою в Теребовлянському училищі культури, де вивчала декоративно-ужиткове мистецтво. Особливістю цього розпису є те, що елементи малюнка слід виводити одним порухом: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке листя. Майбутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки – і лише тоді кладеться мазок за мазком. Коли я почала малювати іграшки, хотіла створити щось характерне для нашої країни. Петриківка мене надихнула, але я не прагну її копіювати. Елементи цієї техніки є основою іграшок, а решта – моє бачення та фантазія.
З-під пензля в руках Юлі на склі розквітають айстри, троянди, орхідеї, гортензії. Червоним віночком листям огортає тендітну іграшку пуансетія або ж Різдвяна зірка. Ці квіти – наче щойно з саду.
– Чоловік не раз питав: “Чому ти квіти на ялинкових іграшках малюєш, а не зимову тематику?”, – каже майстриня. – Мабуть, це спільне в нас із мамою: ми обоє любимо садити квіти, доглядати за ними. Мама відтворює їх у вишивці. Вона нам з чоловіком і весільне вбрання оздобила квітами. А я вирішила розмальовувати новорічні прикраси. Для людей, які люблять теплі пори року, думаю, радісно бачити на ялинці “квіткові” іграшки.
Щоб зробити подарунок рідним, Юля і взялася створювати прикраси. Розмальовує прозорі склаяні кульки акриловими фарбами, які купує в художніх крамницях. Для творчості зазвичай відводить нічні години: вдень маленький синочок Матвійко, якому лише 1 рік і 4 місяці, потребує постійної уваги мами.
– Вдома у нас завжди фарби та музика, – усміхається Юлія. – Чоловік Ярослав співає у квартеті “Акорд” обласної філармонії. Я теж там працюю, до декретної відпустки танцювала в ансамблі “Надзбручанка”, адже за другою освітою – хореограф. Викладачі у Теребовлі пішли мені назустріч, тож одночасно вчилася на двох факультетах. Згодом вступила до Києва в Інститут культури на народну хореографію. Цікаво, що з танцями пов’язала життя випадково: на іспити пішла “за компанію” з подругою. Згодом зрозуміла, що хочу і хореографією займатися, і малюванням. І досі не можу їх роз’єднати.
Ці захоплення не лише додали в життя Юлії яскравих барв і емоцій, але й подарували їй коханого чоловіка.
– Ярослав жартує, що за історією нашої зустрічі можна кіно зняти, – розповідає вона. – Ми познайомилися на третій день різдвяних свят. “Надзбручанка” якраз готувала для гостей філармонії “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Я виконувала роль Оксани, а ще допомагала з декораціями. Пригадую, не встигала, і, вся у фарбі, малювала українське село – наші хатки, церкву, засніжені дерева. Саме тоді Ярослав і звернув на мене увагу, а я – на нього. Невдовзі були заручини, весілля… Хоча раніше ми три роки разом працювали у філармонії, та навіть не підозрювали одне про одного.
Багатогранність таланту Юлії проявляється у різних формах. Квітковими композиціями вона розписує меблі, а якось розмалювала концертні костюми для “Акорду”. Зізнається, що і далі хоче розвивати українські мотиви у творчості, але доповнювати цю бабусину спадщину своїм, сучасним.
– Потрібно, щоб і наше покоління мало що передати дітям, – зауважує Юлія. – Такою багатою культурою, як у нас, потрібно пишатися! Дуже образливо, коли виходиш в українському костюмі, а публіка не сприймає народної пісні й танцю. Якщо ми навчимося поважати своє та робити свою роботу якісно, вдосконалюватися в елементарному, то й наше життя зміниться на краще.
Як і кожна творча людина, Юлія вміє бачити прекрасне навіть у буденних речах. “Дива навколо, треба тільки вірити у них”, – переконує вона. Особливо багато сподівань і надій у Різдво. За словами Юлі, для неї це одне з улюблених свят, адже вся родина збирається разом. У Святвечір посуд на їхньому столі – глиняний. Таку традицію, каже жінка, запровадив її батько, який привозить автентичні тарілки й горщики звідусіль.
Щоправда, помилуватися “квітковою” ялинкою цього року гостям майстрині не вдасться. У знак солідарності з людьми на Майдані Юля з чоловіком вирішили взагалі обійтися без новорічного деревця.
Незважаючи на це, рідні та друзі тернополянки вже отримали зроблені її руками подарунки, а з ними – і відчуття святкового настрою. При одному погляді на витончені іграшки в душі оживає казка дитинства, адже зроблені вони не лише майстерно, але й з любов’ю.
Антоніна БРИК.
