Відповідно до розробленої обласної програми «Дні науки», наприкінці вересня у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція: «Суспільно-історична та політико-правова оцінка тотального виселення українців з етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках».
Захід організовано за підтримки ТОКІППО і Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Цікавими історичними фактами про важку долю українців-переселенців під час свого виступу поділились директор ТОКІППО О. М. Петровський, голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» О. І. Венгринович, директор обласного краєзнавчого музею, голова обласної організації «Національна спілка краєзнавців України» С. В. Костюк, директораЧортківського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського Р. І. Пахолок, педагоги та методисти краю.
Сьогодні ця тема ще не є до кінця дослідженою. Проте О. І. Венгринович детально розповів, про те, що лемки, бойки, гуцули – це етногрупи, які є частиною українського народу зі своїми звичаями, високою культурою. Зокрема, під час операції «Вісла» у 1947 році лемки зазнали найбільших масових утисків від польської влади, що призвело до масштабної депортації українців з їхніх етнічних територій, – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Бойківщини, Холмщини, Любачівщини, Західної Бойківщини.
Жорстокі умови транспортування, нелюдське ставлення конвоїрів, голод і холод супроводжували наших земляків у невідомість.
Олександр Іванович наголосив: коли лемків «заселяли» у Західні області України, то це було великим щастям. А проживати у Східній чи Південній степовій Україні виявилось зовсім нестерпним. Лемок, який жив у горах та звик до лісової місцевості, не міг призвичаїтись до степу. І цей процес був цілком природнім.
За часів радянської влади лемків не визнавали. Українці не могли себе задіяти у сферах господарства чи інших роботах. Лише після 1970 року дозволили працевлаштуватись на кращі і більш оплачувані роботи.
Слід відмітити, що серед вихідців із Лемківщини є багато талановитих і відомих людей, а саме: Богдан-Ігор Анто́нич, український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець; Дмитро Бортня́нський, український композитор, співак і диригент, Володимир Кубійович, український історик, географ, енциклопедист та багато інших.
Під час конференції кожен доповідач розкрив свою тему. Усі виступи були надзвичайно цікавими, глибокими, змістовними. Багато українських родин пережило велике горе, відголос якого ми відчуваємо і сьогодні.
Варто підкреслити, що завдяки цілеспрямованій, грамотній, продуктивній працікерівництва, методистів Тернопільського ОКІППО для педагогів області постійно проводяться різноманітні заходи з метою вдосконалити свої здібності, продемонструвати фахову майстерність, поділитись досвідом.
Висловлюю слова вдячності своїм обласним наставникам: О. М. Петровському, В. С. Мисику, І. М. Вітенку, С. О. Хомі, Ю. Ч. Шайнюку, Л. Я. Криховець-Хом’як за постійну фахову допомогу та підтримку.
Честь і слава корифеям історичної науки! Тільки незрозуміло, чому на світлині тільки Петровський з Янюком. А де ж всі інші, названі у статті представники адміністрації, методисти та педагоги краю та України? Все ж таки конференція “Всеукраїнська”. Пані Віта , напевно, забула про Когут О.І., під керівництвом якої методична служба інституту постійно проводяться різноманітні нікому не потрібні заходи. Та й Букавина І.Я. також у переліку названих осіб немає. Нарешті, напевно, зрозумів, що на такі “науково-практичні конференції” методистів-істориків, як слухачів курсів, не варто запрошувати. А то ще, не дай Бог, бунтувати почнуть через марну трату часу.
Серед названих осіб особливо виділяються “імениті науковці” Мисик В.С. та Вітенко І.М., які не те що написати, висловитись грамотно не можуть.
Проте центром “наукової еліти” ТОКІППО є Петровський, який чітко виконує поставлене перед ним завдання – розвалити методичну службу області та ліквідувати інститут.