У пошуку нового ми вирушаємо у далекі мандрівки. А незвідане, прекрасне, таємниче – поруч. У цьому вкотре переконалася, побувавши на рідній чарівній Волині. Край Лесі Українки, озер і лісів, овіяний легендами сивої давнини, зустрів мене з колегами у рамках прес-туру «Україна очима редактора», організованого Українським журналістським фондом.
Зустрічаємося у Ковелі. Поселяємося у затишному готельному комплексі «Фенікс» на Світязі. Надворі пізній вечір і мені щиро жаль, що колеги з інших куточків України, які тут уперше, не можуть насолодитися красою голубоокої перлини Волині. Із захопленням розповідаю про легендарне озеро, оскільки майже щоліта відпочиваємо тут із сім’єю. Правда, таки знаходяться серед журналістської братії відчайдухи, які, незважаючи на жовтневу пору, вирішують скупатися у Світязі.
А вже через кілька годин, ще й не займався світанок, ми виїжджаємо у Білорусь. Та про враження від цієї країни – у наступній публікації. Бо, чесно, після відвідин особливо Брестської фортеці, хотілося чимшвидше повернутися додому, в Україну. На Волинь, де у ці дні в храмах молилися за наших воїнів, де проходив сьомий фестиваль національної традиційної культури «Українське коровай-сузір’я».
На святій Низкиницькій горі
Знайомство з мальовничими куточкоми Волині розпочалися з відвідин Свято-Успенського чоловічого православного монастиря у селі Низкиничі Іваничівського району. Зустрів нас речник Володимир-Волинської єпархії УПЦ протидиякон Віктор Мартиненко. Той самий, порада якого настоятелю Києво-Печерської лаври Павлу «поцілувати Януковича у ср..у» за порівняння останнього з Ісусом Христом, набрала десятки тисяч переглядів у соціальних мережах. Щирий і приязний, священик розповів непросту історію обителі.
Низкиницький монастир заснований 16 вересня 1643 року. Його фундатором виступив український магнат Адам Кисіль, який після смерті був похований, згідно з заповітом, у приділі святого Георгія, а точніше у склепі, що знаходився під ним у монастирі. За час існування храм переживав різні труднощі, та найбільше над святинею познущалися совєти. Особливо постраждала усипальниця воєводи. Спокій Адама Кисіля потривожили радянські богоборці, які 14 березня 1962 року, увірвавшись в обитель, знівечили саркофаг та осквернили прах. Розбили і погруддя фундатора. Та завдяки клопотанням місцевих жителів двері Успенської церкви у 1969 році знову відчинилися. А у 1997 році на святій Низкиницькій горі, як у давні часи, знову відновилося чернече життя.
Наймолодше місто на Волині
У Нововолинську, на відміну від інших куточків краю, немає визначних історичних пам’яток. Але це не заважає його жителям любити своє молоде місто. Адже фактично кожен нововолинець ріс разом з ним.
– Нововолинськ народився передусім як місто гірників із закладенням першої волинської шахти у 1950 році, – розповів на прес-конференції міський голова Віктор Сапожніков. – Разом із вуглевидобутком розвивалися машинобудування, харчова та легка галузі промисловості.
Нововолинськ має зручне транспортно-географічне розташування. Знаходиться всього у 5 кілометрах від державного кордону з Польщею, вигідно з’єднує прикордонну територію Західної України та східної частини сусідньої держави. Місто входить до транскордонного переходу «Єврорегіон Буг», через який здійснюються зовнішньоекономічні зв’язки різних областей України з європейськими державами.
Сьогодні 57-тисячний Нововолинськ асоціюється з териконами й вугіллям. Працюють шахти № 9 «Бужанська», шахтоуправління «Нововолинське», продовжується будівництво шахти № 10, повідомив міський голова. Зупинився мер і на розвитку інфраструктури міста, успіхах і проблемах у галузях медицини, освіти, спорту. Розповів про допомогу землякам, які воюють у зоні АТО. Журналісти побували на екскурсії на шахті № 10, відвідали сучасну меблеву фабрику «БРВ-Україна», що є лідером галузі на загальнодержавному рівні. Також підприємство «Кроноспан УА», яке входить у групу провідних світових виробників плит ДСП, ламінованих плит та панелей, інших деревопохідних виробів. Загальна вартість інвестицій підприємства – 120 мільйонів євро.
І збудував рівноапостольний князь град
Володимир-Волинський – місто-заповідник. Датою його заснування вважається 988 рік, про що є письмова згадка у «Повісті минулих літ». Фундатором стародавнього граду був київський князь Володимир – хреститель Русі.
Володимир – давня столиця могутнього Галицько-Волинського князівства, центр літописання і книгознавства, куди свого часу прибували каравани з Візантії та країн Близького Сходу і де побував легендарний Нестор-літописець. Тут досі збереглися десятиметрові вали городища, у променях сонця золотяться куполи Успенського собору – храму князя Мстислава. Церква з самого початку була задумана як головна усипальниця волинських князів.
Жаль, але кількома рядками неможливо передати красу і велич стародавніх храмів. Наприклад, Василівська церква-ротонда є однією з найоригінальніших споруд світової архітектури. Збудована вона у вигляді 8-пелюсткової квітки, таке враження створюють хвилясті стіни. За переказами, князь Володимир, повертаючись з бою проти білих хорватів, у 992 році зупинився у Володимирі і тут, в подяку Богу за вдалий похід, наказав кожному воїну зі своєї дружини принести по цеглині та за один день спорудив храм. У церкві зберігається образ Божої Матері, який двічі був у вогні і залишився неушкодженим, хоча все довкіл згоріло.
Зачарують вас і собор Різдва Христового та Миколаївська церква, і костел Іоакима та Анни. Неймовірний трепет у душі залишили відвідини Святогірського Успенського Зимненського жіночого монастиря – одного з найдревніших в Україні. Головна святиня обителі – чудотворна ікона Божої Матері, подарована самим рівноапостольним князем Володимиром. Образ Богородиці особливо допомагає людям, які мають хвороби очей. Детальніша розповідь про монастир, його святині – у наступних випусках «Нашого ДНЯ».
Тепер Волинь співає інші пісні
Цього дня у древньому Володимирі вже всьоме відбувався фестиваль традиційної національної культури «Українське коровай-сузір’я». Дійство, на відміну від попередніх, не було просякнуте веселощами та жартами – Волинь у жалобі за синами, братами, батьками, чоловіками, тими, хто загинув на Сході України у нікому не потрібній війні. До речі, започаткувала фестиваль редакція Володимир-Волинської газети «Місто вечірнє», її редактор Едуард Залуський, який і тепер був одним із його співорганізаторів.
Цьогорічний фестиваль під назвою «Сини боронять рідну землю, що родить колосистий хліб» мав особливе патріотичне забарвлення. До підніжжя пам’ятників загиблим воїнам лягли квіти, відбулися панахиди. Зворушувала виставка дитячих малюнків «Намалюй Героя…» Втирали сльози люди біля стели з портретами Героїв, які віддали життя на Майдані і в зоні АТО…
Плакали присутні і на вечорі-реквієм «Дай, Боже, Вкраїні, дочок і синів, дай хліба до столу, дай миру усім…» У словах і піснях дорослих і дітей звучала велика, неосяжна любов до рідної землі, до України.
У холі районного будинку культури господині краю також представили випечені власними руками диво-короваї. Розквітав чарівними квітами волинської гостинної землі святий хліб, який після виставки відправили бійцям на Схід.
Побували журналісти і в сучасному європейському селі, познайомилася з власником аграрного підприємства «Аміла» Романом Микитюком. Зустрілися з простими людьми, які ростять і печуть хліб, доглядають худобу, плекають молоді ліси. Виховують дітей: для миру – не для війни. Хочуть мати поруч красивих здорових синів і не співати про те, що «вони прилетять ангелами з небес…»
P.S. За чудові дні, проведені на мальовничій Волині, висловлюю особливу подяку редактору «Міста вечірнього» Едуарду Залуському, а також Вірі Чайківській – депутату міської ради, чарівній діловій жінці.
Зіна КУШНІРУК.
