Нині охорона здоров’я надає хворому ліжко, лікаря і мізер самої медичної допомоги. Все інше – за рахунок пацієнта. Тим часом про реформування медичної галузі урядовці говорять ледь не з часів незалежної України. Заручниками цієї ситуації є і пацієнти, і лікарі. Про це та інші проблеми медицини краю, вихід із ситуації, розмовляємо з головним лікарем Тернопільської університетської лікарні кандидатом медичних Василем БЛІХАРЕМ.
– Василю Євгеновичу, донедавна ви очолювали «Державний експертний центр» МОЗ України. Перед цим обіймали посаду начальника управління охорони здоров’я Тернопільської міської ради. Чи змінилося щось за ці роки у медицині області?
– Дуже складно порівнювати. Якщо проаналізувати ситуацію в часі, то останніх 5 років, якщо не більше, серйозних централізованих капіталовкладень в соціальну сферу України, у тому числі й на медицину, не було. Тому не можна говорити про якісь кардинальні зрушення в галузі охорони здоров’я на державному рівні. Реальні можливості місцевого самоврядування, а в цій системі я відпрацював немало часу, теж невеликі. Хоча навіть при тих мізерних ресурсах, які були, в охороні здоров’я міста та області зроблено досить багато, насамперед за рахунок залучення інвесторів і спонсорів місцевою владою. Якихось же помітних структурних реформ не відбулося. Був проект про пілотні регіони, багато у чому недосконалий. Хоча залишати все, як є, уже не можна: реформи медичної галузі давно перезріли.
– Ми констатуємо це чи не з часів незалежної України…
– Тому нарешті і треба визначитися: куди ми рухаємося? Мені імпонує заява міністра, що він буде настоювати на впровадженні в Україні страхової медицини. Люди, які займаються організацією охорони здоров’я, розуміють, в якому стані нині мережа лікувальних закладів, амбулаторно-поліклінічної служби, екстрена і невідкладна допомога – це наболілі питання. Але проводити реформи, не вкладаючи ресурсів, означає лише скорочення лікувальних закладів і ліжок у них, хоча при цьому ми і знайшли мудре слово – оптимізація.
Вірним є те, що базою охорони здоров’я, основою всієї системи повинна бути первинна медико-санітарна допомога. І саме на цій ланці мають базуватися реформи. А вже спеціалізована допомога – другого, третього рівня – формуватися в залежності від потреб регіону, матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення.
– Василю Євгеновичу, кілька років тому депутати обласної ради прийняли рішення про надання обласній комунальній клінічній лікарні статусу університетської. І нині дехто закидає, мовляв, Тернопілля – єдина в Україні область, де немає медичного закладу третинного рівня.
– Для мене дивно чути такі речі. Адже створенню університетської лікарні передувало вивчення світового досвіду надання пацієнтам третинного рівня медичної допомоги. У європейських країнах існує кооперація між медичними вишами та лікувальними установами, де і навчають, і надають якісну допомогу хворим. Тому створення університетської лікарні є якраз спробою поєднати зусилля медичного університету та обласної клінічної лікарні. Може, поки що виходить не так, як хотіли. Бо коли у 2009 році створювали університетську лікарню, була відповідна постанова Кабінету Міністрів про виділення цільових коштів на модернізацію закладу. На жаль, з тих чи інших причин ця постанова не реалізувалася.
Сьогодні ми зробили перший крок в кооперації моделі. Зробимо і наступні, а стверджувати, що немає обласної лікарні, – це звичайна спекуляція на поняттях. У нас є університетська лікарня, яка виконує функції обласного клінічного закладу і надає третинний рівень медичної допомоги в тих можливостях і ресурсах, які нині має.
– Про ресурси і можливості…У нинішніх умовах вони невеликі. Тож, як не крути, а крайнім все одно залишається пацієнт.
– Я назву лише одну цифру: минулого року на капітальні видатки лікарня отримала з обласного бюджету 240 тисяч гривень – як мовиться, без коментарів. Усе, що зроблено решта, – за рахунок резерву коштів, виділених місцевою владою, спонсорів, людей, які небайдужі до проблем лікарні, медичного персоналу. Минулого року залучили в лікарню більше мільйона позабюджетних коштів. Завдяки цьому реконструювали і модернізували два операційних блоки: у відділеннях офтальмології та стомалогії-отоларингології, оснастили їх додатково сучасним обладнанням. Оновили апаратуру для центрального операційного блоку. Запроваджуємо нові методики в урології при лікуванні сечокам’яної хвороби. Разом з медичним університетом створюємо сучасний відділ функціональної діагностики, де сконцентруємо оснащення, закуплене і навчальним закладом і лікарнею, а також отримане по лінії гуманітарної допомоги. Зокрема, тут буде новітній елекроенцефалограф – апарат для визначення захворювань головного мозку, сучасне УЗД-обладнання. За рахунок співпраці з виробниками придбали автоматичний коагулограф. Я вже не кажу про поточні ремонти у відділеннях, які робимо постійно, покращуючи умови перебування пацієнтів. Окремим корпусам лікарні уже по 50, 30 років, збудовані вони за старими проектами, де палати розраховані на 5-7 чоловік. А люди хочуть перебувати у ліпших умовах. Тому, де можливо, переобладнуємо.
– Розкажіть, будь ласка, про проблеми гемодіалізу. Адже кількість хворих хронічною нирковою недостатністю в області зростає. Лікування це надто дороге, пацієнти, по суті, прив’язані до «штучної нирки».
– Плануємо розширення мережі, зокрема відкриття гемодіалізних відділень у Бучачі та Кременці, де фактично уже завершені будівельно-монтажні роботи. Також додатково в університетській лікарні відкриваємо гемодіалізну залу на 6 «штучних нирок» до наявних 16. Тож технічно зможемо забезпечити гемодіалізом більше пацієнтів. Як не прикро, але справді кількість хворих з хронічною нирковою недостатністю з року в рік збільшується. Нині в області майже 160 людей потребують замісної терапії. У світі гемодіаліз використовують як етап підготовки до трансплантації нирки. Проблема в нас виникає тому, що ми не розвантажуємо цю чергу, бо в Україні трансплантація практично відсутня. Тож кількість хворих, які потребують гемодіалізу, зростає, а лікування – дороговартісне. Усе це набагато затратніше, ніж трансплантація. Я вже не кажу про якість життя: після трансплантації – і на гемодіалізі, коли пацієнт мусить тричі на тиждень приїжджати до нас і протягом 4 годин проходити процедуру «штучної нирки». Порахуйте, скільки нині коштує лише дорога, наприклад, з Шумщини чи Заліщиків до Тернополя.
Основне навантаження витрат лягає на обласний бюджет. Це призводить до того, що кошти, які отримує наша лікарня, спрямовуються фактично на забезпечення пацієнтів гемодіалізом. Хоча сам по собі гемодіаліз – це маніпуляція рівня ЦРЛ або спеціальних центрів, які надають хворим допомогу і готують їх до трансплантації. Тож у плані розвитку і модернізації університетської лікарні – створення гемодіалізного центру як окремої юридичної одиниці з виокремленим фінансуванням як обласного, так і інших місцевих бюджетів.
– Ви – управлінець з досвідом. Якою бачите університетську лікарню у майбутньому?
– На наглядовій раді ми затвердили концепцію розвитку закладу. Щоб втілити її у життя, потрібно десь 100 мільйонів гривень. Однак, для області необхідно мати сучасний заклад третинного рівня, де буде надаватися весь спектр якісних медичних послуг. Ми готові впроваджувати певні кроки поетапно, шукати можливості здешевлення цієї програми. Але є розуміння, що слід зробити, починаючи з приймальні. Так от, замість неї має бути дві речі. Перше – це відділення інтенсивної терапії з оглядовим та лабораторним блоками, де одразу надається невідкладна допомога пацієнтам з критичними станами, яких привозить «швидка» чи які звертаються самостійно. Друге – це реєстратура, куди звертаються планові пацієнти з направленням на госпіталізацію. У нас зараз розвести ці потоки дуже складно, тому що разом звертаються і пацієнти невідкладні, і планові.
Це лише один штрих зі світової практики. Сучасні технології потребують і нових підходів. Коли, наприклад, у складі багатопрофільної лікарні чи госпіталю створюються спеціалізовані центри й акумулюються усі види послуг. У концепції розвитку університетської лікарні ми також прописали це. Вже нині діє центр ендопротезування та новітніх ортопедо-травматологічних технологій. Маємо гарні результати. Але такі центри треба створювати і на базі хірургічних, проктологічних відділень, як, приміром, в офтальмології вже створений центр мікрохірургії ока. Маємо кардіологічний центр, але він недостатньо обладнаний. Нема ангіографа, іншої апаратури, і в тих умовах змушені відправляти пацієнтів до Львова, Києва.
– В області взагалі немає жодного державного комп’ютерного томографа, ні ангіографа, ні МРТ. За обстеження у приватників пацієнти платять чималі гроші.
– Ми стараємося у лікарні знайти умови співпраці з комерційними структурами хоча б для безкоштовного обстеження інвалідів, ветеранів, малозабезпечених. Але це, звісно, не вихід, як і в багатьох інших питаннях. Тому вже варто не говорити, а впроваджувати реально бюджетно-страхову медицину, де мають бути консолідовані різні фінансові потоки.
Зіна КУШНІРУК.
