… І проблема не лише у нестачі коштів на ремонт. Музей не має офіційного статусу. Отримати його важко через бюрократичні формальності й брак солідарності різних гілок влади.
Легендарна засновниця – племінниця Йосипа Сліпого
Мальовниче село Струсів – справжня знахідка для мандрівників. Тут і старовинний графський палац, і сосна австрійська, якій уже понад 250 років, і урочище Чортова Дебра з його красивими пейзажами… Окрім природних, є в селі й рукотворна пам’ятка – цікавезний музей Струсівської закутини.
Над його створенням працювала ще Ольга Сліпа – славетна «нескорена» струсівчанка, донька лікаря дивізії «Галичина» Родіона Сліпого і перекладачки Ольги Сліпої (вперше переклала українською всесвітньо відомий роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр»), племінниця патріарха Йосипа Сліпого. Відома вона ще й тим, що була активною учасницею підпільної діяльності ОУН-УПА, пережила більшовицькі репресії.
Саме їй належала ідея заснування музею і саме вона зібрала величезну кількість матеріалів про минуле й теперішнє рідного краю, які зберігала у себе вдома. Але, на жаль, не встигла за життя організувати облаштування приміщення та обладнання експозиції.
Зібрані матеріали хотіли забрати представники Тернопільського краєзнавчого музею, щоб доповнити свою експозицію, але сільський голова вирішив організувати музей у селі, і в 2007 році до Дня Незалежності відбулося його відкриття.
Приїжджали з-за кордону й знаходили свій родовід
У музеї можна подивитися на старовинні речі, дізнатися про село, його минувшину, знаменитих уродженців і жителів (а таких чимало), інші цікаві місця.
– В мене є цілий альбом, де занотовано, які та звідки приїжджали відвідувачі, – розповідає місцевий краєзнавець Марія Брантюк, яка на добровільних засадах опікується музеєм. – Багато людей з-за кордону – Болгарії, Сполучених Штатів, Австралії – вивчали та знаходили свій родовід. Для написання курсових і дипломних робіт досліджували документи студенти. Усі охочі могли ознайомитися із численними матеріалами, наявними в експозиції, щоб глибше зануритися в минуле.
Могли… донедавна. Одного весняного дня 2018 року, коли інтенсивно танули сніги, Марія Григорівна зайшла всередину приміщення і виявила, що зі стелі крапає вода.
– Відчиняю музей, а там всередині йде дощ. Не в переносному сенсі, а буквально, – згадує пані Марія. – Текло по стінах, одразу згоріла проводка – я дивуюся, що той будинок не зайнявся. Коли проходила кімнатами – хлюпало під ногами. На жаль, деякі предмети експозиції не збереглися. Фотографії, родоводи, інші документи, адже вони особливо вразливі: намокнуть, злипнуться – і нищаться, не підлягають реставрації.
Майже детективна історія з документами на музей
Після цього прикрого інциденту майже всю експозицію музею довелося тимчасово перевозити до приміщення Струсівської школи-інтернату. Там вона зберігається і досі. За словами краєзнавця, будівля потребувала ремонту вже давно. І неодноразово жінка зверталася із зверненнями-нагадуваннями до сільської ради, проте в місцевому бюджеті, як запевняв голова, неможливо було передбачити на це кошти.
Та проблема не лише у нестачі фінансування. Музей не має офіційного статусу. І отримати його теж важко через бюрократичні формальності, брак солідарності різних гілок влади.
– Виявляється, немає жодних документів, які могли б підтвердити, у чиїй власності зараз будівля, в якій розміщений музей. У різні часи там проживали різні люди. Мені відомо, що приїжджала якось з Америки донька знаменитого Никифора Гірняка, якого і була ця хата, і залишила її громаді, проте жодними документами на даний час це не підтверджено. Вона повинна би перебувати на балансі сільської ради, але сільський голова поінформував, що це не так, – з сумом говорить Марія Григорівна.
«Не хочеться думати, що нас настільки не цікавить власна історія»
Ось така безвихідна на даний час ситуація: без статусу бюджетні кошти на ремонт чи розвиток музею неможливо виділяти, а статус отримати, щоб фіксувати офіційно потребу в ремонті та клопотати перед різними компетентними органами, не вдається.
«Косметичні процедури» в приміщенні Марія Григорівна час від часу проводила за власні гроші, проте цього недостатньо. Ремонту будівля вимагає капітального. А тепер уже й погода переконала усіх, що не лише капітального а ще й нагального.
На теперішній час уже знайшлися благодійники, які допомогли будматеріалами, а сільський голова пообіцяв, що цього року сприятиме проведенню ремонтних робіт. Марія Брантюк сподівається, що слово з ділом не розійдуться і спільними зусиллями небайдужих вдасться зробити важливу і таку потрібну справу. Жінка підкреслює, що необхідно не тільки перекрити дах, а й інші роботи (поштукатурити, провести косметичний ремонт, реставрувати вхідні двері, переробити експозицію, бо чималу частину документів просто ніде зберігати), щоб приміщення мало пристойний вигляд.
– Звичайно, у мене болить серце! Цей музей – 15 років мого життя. Більше того, це пам’ять про людину, яка збирала ті матеріали все своє нелегке життя. Не хочеться думати про те, що нас настільки не цікавить власна історія, що всі цінні надбання можуть зникнути безслідно, – з ноткою розчарування в голосі зізнається краєзнавець.
Струсів не без добрих людей, тому подумалося, що для проведення окремих робіт з ремонту та впорядкування будівлі чи прилеглої території можна було б сміливо кидати клич односельчанам і організовувати толоку. А от з питанням встановлення статусу хочеться вірити і сподіватися, що таки хтось почує і допоможе, бо небайдужі «стукають» в інстанції різних рівнів, а тим, хто стукає, рано чи пізно відчиняють.
Максим СКАСКІВ.
