Напередодні 8 березня довелося зайти в обласну державну адміністрацію для оформлення документів. У коридорах було гамірно, працівники бігали з немитим посудом, вдягнені у модні потерті джинси й светрики, без натяку на дрес-код. Чекати начальника довелося більше двох годин…
Все це можна пояснити – уже на повну святкували. А тепер уявіть подібне у розвиненій країні, де успішно впроваджуються економічні проекти, там, де дуже консервативно, у випрасуваних костюмах і білих сорочках люди мовчки і професійно виконують свою роботу, без галасу, біганини по коридорах.
Чому в них побачити таке неможливо?
Не мені оцінювати професійну підготовку наших держпосадовців, але якщо підвести підсумок щодо ситуації в державі, то ми побачимо застій і занепад. Звичайно, не тільки тому, що не носять білих сорочок, а з багатьох причин. І ключова з них – це, власне, роздутий штат чиновницького апарату в державі.
Держслужбовців в Україні на початок 2017 року було близько 200 тисяч. При цьому фонд оплати праці чиновників з кожним роком зростає. Всі вже знають про премії для керівництва «Нафтогазу». Виписувати премії в 46 мільйонів доларів для державних менеджерів у бідній країні – це неприпустимо.
Якщо провести паралель, що держава – це маленьке господарство, то бачимо в Україні ситуацію, коли керівник має десять заступників, у кожного – службовий автомобіль, секретарка, усі піднімають собі зарплати до космічних цифр, беруть кредити, а в той же час підприємство працює нерентабельно. Через непрофесійне управління зарплата робітників – мізерна, кадри масово звільняються і виїжджають в пошуках роботи за кордон.
Виникає багато запитань. Для чого стільки заступників і секретарок? Хто і коли буде повертати кредити? Можливо, мета цих директорів – довести підприємство до банкрутства, а потім скупити за копійки його і землю?
Здавалося б, в Україні вже є структури, які мали б зайнятися цими питаннями. Працює Національне антикорупційне бюро, давно мав би почати роботу Антикорупційний суд. Але… Вмикаючи телевізор, майже щодня бачимо чвари між НАБУ і Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. Чомусь затримується запуск Антикорупційного суду.
Кому це вигідно? Адже сьогодні – я вже згадував про це у попередній статті – в Антикорупційному бюро, за даними видання «Дзеркало тижня», перебувають близько 600 справ. І якщо їх передадуть уже в новий Антикорупційний суд, то держава зможе повернути збитки від корупції на суму більше 200 мільярдів гривень…
Хоча, думаю, коли почнуться політичні перегони – ми побачимо і почуємо багато…
Особисто мені в контексті Тернопілля дуже цікаво, хто з чиновників давав добро на «прихват» комбайнового заводу та інших підприємств-гігантів, на яких працювали тисячі людей і які зараз помикаються по цілому світу. Пора озвучити їхні прізвища.
Необхідно створити комісію та ретельно вивчити, на яких умовах, кому і, головне, за яку суму було продано колись успішні підприємства, які сьогодні не працюють за профілем і були віддані по шматках. Адже і без детального економічного аналізу можна приблизно оцінити вартість тих об’єктів. Різницю хай доплачують.
Сьогодні, за оцінками фахівців, на Тернопільщині найскладніша економічна ситуація в Україні. Єдине, у чому лідирує область – кількість ресторанів і розважальних закладів.
Можна продовжити перелічувати ті негативні тенденції, які призвели до кризи в державі. Це стосується не тільки чиновників, це і завищені кредитні ставки, і непосильні тарифи й податки. Якщо підвести підсумок – це дасть відповідь на питання, чому надзвичайно складна ситуація.
За участі науковців, підприємців, громадськості партія «Основа» розробила «Доктрину економічного розвитку». Вона ж і є економічною платформою нашої партії. Це відповідь на всі питання, як Україні вийти з кризової ситуації.
Ініціатором створення цієї доктрини є народний депутат, лідер партії «Основа» Сергій Тарута, який пройшов шлях від робочого до директора металургійного комбінату й успішно у 2005 році об’єднав усю металургійну промисловість України.
Я хотів би, щоб кожен українець полистав цю книгу і в майбутньому, коли прийматиме рішення, думав не про гречку і не про пусті обіцянки, а про те, що є люди, які довели свою спроможність втілювати в життя успішні проекти. Чи зможе більшість політиків, які ніколи не працювали на виробництві й не керували навіть кооперативом, управляти великою державою?
Що відбувається сьогодні в державі – ми бачимо. Згідно з даними Мінекономрозвитку, загальний рівень тіньової економіки становить 33 відсотки від ВВП, а от журналісти за різними підрахунками озвучують ще більш вражаючу цифру – 50 відсотків.
Вдумайтеся! 50 відсотків – тіньова економіка.
Ніхто би не згадував про чиновників, якби в державі все було гаразд. Влада загрузла в корупції, руйнівних конфліктах і взаємних звинуваченнях. Україні потрібні лідери, здатні повернути стабільність.