Загублений світ Грузії: гори, які ви не забудете

– Коли йдеш по зеленій траві, а недалеко від тебе – величезна скеля зі снігом, ловиш себе на думці, що це картини з голлівудського фільму. Не знаю, чи є слова, якими можна описати красу цих гір, – розповідає тернополянка Марія Багрій.

Свою довгоочікувану відпустку вона вирішила провести у сонячній Сванетії – найколоритнішій місцині Грузії. Разом із друзями дівчина 12 днів мандрувала гірськими стежками, побувала у селах, розкиданих на крутих схилах, прогулялася старовинними вуличками Кутаїсі та на власному досвіді відчула, що таке славнозвісна грузинська гостинність.

“Будемо любити, як доньку”

– Після подій на Майдані, коли багато грузинів приїжджали до Києва нас підтримати, вже не було вагань, вирушати в Грузію чи ні. Українців там приймають з відкритою душею. Люди привітні, готові допомогти. Мабуть, тому не було відчуття, що ми в іншій країні, далеко від дому.

Гостинність, а особливо у гірській Грузії, – це не перебільшення, а неодмінний ритуал, через який проходять усі мандрівники. Один з господарів, у яких ночували тернополяни, проводжаючи їх у дорогу, розчулив дівчину до сліз. “Маріко, ми дуже хотіли доньку, – сказав він. – Але Бог послав нам п’ять синів. Тепер ми будемо любити тебе, як доньку”.

– Коли чуєш таке, розумієш, чому варто подорожувати, – посміхається дівчина. – Звичайно, ми платили гроші за нічліг, але увага не була показною, просто тутешні мешканці не вміють інакше. Вони впевнені, що гість “від Бога”, тому куди б ви не пішли, на вас обов’язково чекатиме теплий, а головне – щирий прийом. До речі, у Грузії прийнято при зустрічі чи прощанні обіймати й цілувати одне одного. Якщо цього не дозволити, це те ж саме, що в Україні не подати руки у відповідь.

Села на схилах вершин

До мандрівників із різних країн у Грузії звикли. У гірських селах туризм – це основний спосіб заробітку. Щоправда, було так не завжди. Розбудовувати інфраструктуру почали за президентства Михайла Михаїла Саакашвілі. Зазвичай туристи, яких цікавлять гори, прибувають літаком у Кутаїсі – одне з найбільших міст Грузії. А звідти їдуть до Местії – “столиці” Сванетії, де починаються сходження на вершини. Раніше дорога була настільки поганою, що можна було о шостій ранку сісти в маршрутку й весь день долати близько чотирьохсот кілометрів. Але тут проклали новий шлях, і тепер Местія – центр гірського туризму й альпінізму, з новими готелями, магазинами й іншими цікавинками для мандрівників.

– У Местії ми найняли гіда, щоб не блукати гірськими селами, між якими прокладений туристичний маршрут, – розповідає Марія. – Дорогою нам вдалося побувати у чотирьох таких селах – Жабеші, Адіші, Ідалі, а також Ушгулі, яке вважається найбільш високогірним поселенням у Європі. Воно розташоване на висоті 2200 метрів над рівнем моря. У гірських селах важко жити: замість доріг – каміння, зима триває шість місяців у рік, а якщо зійде лавина, то може накрити хату. Влітку ж доводиться важко працювати. День у людей починається о 5-ій годині ранку: треба попоратися по господарству. подоїти десятки корів. А ті з місцевих, які здають житло, мають ще й приготувати для туристів сніданок, обід і вечерю. Харчі традиційно входять у вартість помешкання.

У Грузії, каже дівчина, справді люблять пишні довгі застілля. Їжа та напої наче ніколи не закінчуються, розмір порцій – вражає, а тости – це не чергова фраза перед ковтком алкоголю, а справжній процес спілкування.

Країна тисячі веж

Грузини люблять свою землю й багато розповідають про край, у якому живуть, його історію. Провівши хоча б тиждень у Сванетії, можна пізнати автентичну культуру, що не змінювалася кілька століть. Одна з принад для туристів – середньовічні вежі-фортеці. Їх так багато, що іноді цю місцевість ще називають країною тисячі веж. Зводили їх ще у 12-13  століттях зав­вишки 15–20 метрів із річкового каміння поруч із будинками. Не раз вони витримували гірські лавини. Багато родин і досі мешкають у своїх старих домівках на два-три поверхи: на першому тримають худобу.

Це поєднання людей, тварин, веж, обмеженість простору, відсутність асфальту автоматично переносять тебе на кілька століть назад.

– У цих вежах усередині нічого немає, тільки перекриття. У випадку небезпеки всі в них ховалися і навіть стріляли звідтіля, якщо було потрібно, – розповідає Марія. – Нині в деяких з них облаштовують кімнати для туристів.

Гора відьом і фіолетові тюльпани

Але у Сванетію їдуть насамперед заради гір. Мальовничі, вкриті снігом вершини нагадують казкових велетів, які зійшли на землю й оселилися поміж зеленої трави.

– В останній день нашої мандрівки Сванетією ми підішли до найвищої гори Грузії – Шхари, на схилах якої розташоване село Ушгулі, – згадує Марія. –  У перекладі назва означає “дев’ять”. І справді, дев’ять високих вершин утворюють одну гору, а найвища сягає 5068 метрів. На пік ми не вибралися, але місцеві розповідали: вгорі не видно нічого, навколо – тільки сніг. Найвищий рівень, на якому були, це 3 тисячі метрів, і там на схилах росли фіолетові тюльпани. Одразу подумала, що ми вже вище Говерли.

Але Кавказькі гори Грузії – не Карпати. Тим, хто звик до втоптаних стежинок, потрібно буде покладатися на власну інтуїцію та здатність орієнтуватися на місцевості.

Чимало альпіністів мріють підкорити гору Ушбу. Вона недалеко від Местії, з двоголовою вершиною, складеною гранітами. Ушба з грузинської перекладається як «шабаш відьом» або «гора відьом», «гора-вбивця». Не багато альпіністів можуть похвалитися підкоренням цієї вершини – одним із найскладніших у світі чотирихтисячників.

– Ми були неподалік цієї гори, і поки йшли до неї, погода була ясною, – згадує тернополянка. – Та саму гору постійно закривали хмари. Нам пояснили: тому вона й небезпечна, адже щоб піднятися на вершину, можна чекати тижнями, щоб розійшлися хмари.

Дешеве “Боржомі” й захмарні ціни Батумі

На завершення мандрівки тернополяни вирішили побачити іншу Грузію й поїхали із заходу на схід – у Тбілісі. Сьогодні це сучасне місто, у ньому багато нових будівель, споруд зі склом. Одна з цікавинок для туристів – так званий кришталевий міст із 156-метрового сталевого каркаса, покритого склом.

–  Грузія дуже різна. Уявіть собі вазони: один – із зеленими листками й інший, який уже місяць не поливали. Такий контраст між західною і східною частинами країни. У Тбілісі дуже спекотно, в обід на вулиці – як на розпеченій пательні.

У Батумі, одне з найдорожчих міст Грузії, українці їхати не ризикнули. За можливість жити на фоні красивих морських пейзажів доведеться заплатити втридорога. Самі грузини кажуть: дешевше відпочити три тижні в Туречичні, ніж тиждень – у Батумі.

– В інших регіонах ціни приблизно такі ж, як в Україні, – каже Марія. – Це стосується їжі, обідів у кафе. А от літрова “Боржомі” коштує на наші гроші 5 грн 60 копійок, а не 16 гривень, як у Тернополі. Багато коштів “витягує” проїзд громадським транспортом, особливо на гірських серпантинах. Нічліг можна знайти і за 140 гривень, якщо порахувати в українській валюті, хоча там, де багато туристів, ціни вищі. Їхати в Грузію й не знайти, де переночувати, – такого не буває. У кожному селі є гостьові доми, а у містах пропонують хостели чи кімнати в квартирах.

Наступного року Марія планує повернутися у Грузію знову. Наші народи завжди товаришували та симпатизували один одному, а останні політичні події ще більше нас об’єднали. Тож удома, зізнається вона, згадуються спершу люди, яких зустріла, а потім – фантастичні пейзажі, подібні до яких важко знайти.

Антоніна БРИК.