Андрій Побережник пiшов захищати Батьківщину ще 2014 року. Він пройшов Дебальцеве, отримав травми. А вiдколи почалося повномасштабне вторгнення, практично з першого дня, Андрія знову призвали до вiйська. Він був солдатом, стрільцем-помічником гранатометника 3 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 1 гірсько-штурмової роти військової частини А3715.
Спочатку брав участь у жорстоких боях на Київщині, під Бородянкою. Потім його частину перекинули на Сєвєродонецький напрямок. Там, під Лисичанськом, 19 червня у боях з російськими окупантами Андрій загинув. Йому було 34 роки. У Героя залишилися батьки та сестра.
«Моє близьке коло – дуже-дуже вузьке. Сьогодні з нього війна вирвала ще одного Друга. Справжнього. Надійного. Розуміючого. Теплого і близького. Сьогодні загинув Андрій Побережник.
Коли наприкінці травня загинув близький мені Віталій Дерех і я, захлинаючись сльозами, згадував його, переглядаючи фото – натрапив на знимку, де і Віталік і Андрій разом. Вони тоді обидва в гості завітали… Не сильно віруюча я людина, але молив небесні сили, аби хоч з Побережником все було гаразд. Не почув ні Бог, ні Боги, ні якась там вища сутність, ні космос…
Андрій зумів залишитись живим під час виходу з Дебальцево. З початком повномасштабної війни – одразу вирушив туди. Коли був зв‘язок, писав і телефонував. Жартував, що в нього «екскурсійний тур знайомими місцями»… В ньому не було шаленості, ненависті, бажання нищити й вбивати. Він світлий… але артснаряди, вочевидь, не дивляться на те.
Співчуваю нам всім – гинуть найкращі. Герої, на жаль, вмирають. Але пам‘ять має жити!» – написав на своїй сторінці у фейсбуці Андрій Шкула, друг Андрія.
Провести в останню дорогу українського захисника прийшли рідні, друзі, побратими, тернополяни. Поховали воїна на Алеї героїв, що на Микулинецькому кладовищі у Тернополі.
Вічна пам’ять Герою. Пам’ятаймо, якою ціною дається наша перемога.
