Відсутність світла й тепла, постійні тривоги впливають на здоров’я та моральний і психоемоційний стан людей. Кожен рятується, як може. І кожен проживає ті страшні, холодні й темні часи по-своєму.
Щоб поставити себе на місце киян, треба бути в їхній ситуації. Це стосується і харків’ян, дніпрян, криворіжців, черкащан. Великі проблеми зі світлом і теплом на Чернігівщині, Одещині. Що вже казати про прифронтові населені пункти, де нормальне життя навіть у сни не приходить, бо снів через постійні обстріли нема.
Під час такої великої біди люди намагаються ЖИТИ. Не втрачати людської гідності. Навпаки, гуртуються, разом готують їжу, влаштовують танці у темному, простудженому Києві, катають дітей на санках, жартують, сміються…
Сміх та жарти в огорнутій холодом столиці. Шашлики у дворах багатоповерхівок. Танці на замерзлому Київському морі… Відео та фото розлетілися світом. І там не було чути осуду. Навпаки, в іноземців виникало бажання допомогти.
Але такі «розваги» не сподобались окремим українцям. Особливо ці маленькі радощі під час темноти й холодомору зачепили деяких наших співвітчизників, які виїхали за кордон.
Добре, що їм там тепло та безпечно. Добре, що їхні діти ходять до школи… Але навіщо у соцмережах нападати на людей через те, що вони дозволяють собі сміятися, танцювати? Навіщо хейтити? Якщо не знайшлося доброго слова – ліпше промовчати. А ще не треба радити, як збивати «шахеди» та ракети, відновлювати комуналку, проводити перемовини, писати в фейсбуці, що отримані із-за кордону потужні генератори будуть продавати на ринках та вигадувати іншу дичину.
Як розповідали кияни, щоб не мерзнути в холодних оселях, вони йшли грітися на… мороз. Танцювали, співали, готували їжу на вогнищі. А ще таким чином борються зі стресом.
…Після цих так званих «розваг» поверталися в холодні квартири. Намагаються заснути. Але знову тривоги, вибухи. Ніч у метро, сховищах, між двома стінами. Перегляд новин у телеграмі…
Навіть з поваги до країн, які прихистили українців, не варто зневажати своїх співвітчизників. Бо вони в промерзлій, зраненій війною рідній країні працюють, виховують та навчають дітей, випікають хліб, лікують людей, рятують життя наших захисників та захисниць…
Звісно, вибір кожного – поїхати з України чи залишитися. Його потрібно поважати. І не критикувати людей, які влаштовують собі маленькі радощі у цей неймовірно тяжкий час.
«Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні…», – писала Леся Українка.
Це – про сучасних українців, які щодня кидають виклик війні, пітьмі, холоду… Нашою нацією захоплюється світ. Бо вона цей світ багато чому навчає, захищає себе і Європу. А ще у світі зрозуміли: не кожен витримає такі випробування. Чому ж хейтять свої?!
Зла Українка.